Гоп! го-оп!.. зблукав я в пітьмі у лісі, Темінь лягає в зимний яр… Цить!.. Не відгукнесь лист на горісі, Ані не блисне промінь з-за хмар. Чую, в темряві смута літає, Сто невидимих тягнеться рук… Ляк прошибає, дух завмирає, Глуша діймає, тихо, ні згук! Щось забіліло… Дух...

В порті стоять кораблі, і поснули над щоглами стяги, штормом потріпані трохи, ну та нічого, веселі ходять матроси, їм у вечірньому тихому сквері любо сміються дівчата, маком розквітивши щоки. Що ж, і дівчата й матроси веселі, всі безтурботні, — завтра кудись попливуть у далеке море...

В прифронтовому місті чи певне уже фронтовому добре усі вже знають це місто Купʼянськ з обгорілими торговими вивісками та розбитими бутиками у центрі міста з памʼятником нескореному Бабаку з гіпсу і якоїсь сітки бо і в Бабака тепер є рани але ми говоримо що допоки стоїть...

В садку танок навскісного дощу. І світ довкола весь такий щасливий. Тебе сьогодні я не відпущу – що дощ мені, коли я прагну зливи.   В душі зібралось стільки буйних хмар, що іноді боюсь – не дам їм ладу. Боюсь, що почуттів назрілий дар, несприйнятий, прорветься бунтом...

В самоті, гризоті Давні сни золоті Розійшлись, розплились, Наче дим по лугах, І вже ти, як колись, Не являєшся в снах! І не раз в сумний час Гадка чорна летить: Що невже ж ти нараз Перестала любить? І не раз ми ся снить, Що горов надо мнов Сяє місяць блідий, Пахне свіжов травов, Ліс шумить...

В село ходив. Душа щемить і досі від тих картин, що зустрічав я там… При праці старші, діти, голі й босі, без догляду надворі; по хатам маленькі плачуть, бо у полі мати. Там знов дідусь недужий в хаті сам, все кашля й стогне, та води подати нема кому — палкий жнив´яний час!...

Високий рівний степ. Зелений ряд могил І мрійна далечінь, що млою синіх крил Чарує і зове до еллінських колоній. Ген-ген на обрії сильвети диких коней, Намети, і вози, і скити-орачі. Із вирію летять, курличучи, ключі, А з моря вітер дме, гарячий, нетерпеливий. Але пощо мені ці вітрові пориви. І...

Високий рівний степ. Зелений ряд могил І мрійна далечінь, що млою синіх крил Чарує і зове до еллінських колоній. Ген-ген на обрії сильвети диких коней, Намети, і вози, і скити-орачі. Із вирію летять, курличучи, ключі, А з моря вітер дме, гарячий, нетерпеливий. Але пощо мені ці вітрові пориви. І...

в т в о ї х о ч а х ц и г а н с ь к а н і ч стовосьма цегла-мантра храму стіни між наших протиріч де хтось всередині хтось скраю де переправа через лід все’дно, що йти через вугілля коли воно болить, бо слід вдаряє стопами горіння. бо замерзає тільки час у відстороненні...

В твоїх устах печальна складка, Що з бронзи, з мармуру зійшла. Ти не богиня, А солдатка – На попелищі край села... Поземки землю фугували Під ями вбитим – аж сичить. Ти ж, мов загзиця,– до Каяли, Щоб князю рани омочить. Під серце кулею уражен Обранець твій – ледь-ледь...