Пам´яті А. Г. Ярій, душе. Ярій, а не ридай. У білій стужі сонце України. А ти шукай — червону тінь калини на чорних водах — тінь її шукай, де жменька нас. Малесенька шопта лише для молитов і сподівання. Усім нам смерть судилася зарання, бо калинова кров — така ж крута,...

Мій брат — кравець хлоп’ячих мрій, зішив з землею небо. Горять хустки у крамарів, немов стобарвний гребінь. Співають теслі, бубни б’ють. Розкрию таємницю: червоне сонце продають на ярмарку в Горлицях. 20 січня 1935

Після ката Святополка, Що замучив трьох братів, Брат четвертий на престолі, Ярослав розумний, сів.   Святополком окаянним Все зруйноване було. Бідувало бідне місто, Бідувало і село.   І усю свою увагу Ярослав звернув на лад. І небавом Україна Зацвіла, як пишний...

Володимирко поволі Тихо-мирно вік дожив І на княжому престолі Ярослава залишив. Це був князь палкий, відважний, Незрівнянний у бою, Наче рвався він покласти Першим голову свою. І коли він з Ізяславом, З князем київським зійшовсь, Першим кинувся з мечем він, Всіх попереду боровсь. І бояри...

I спiвай тепер, що не ця Була остання сторiнка. Я тебе прочитав до кiнця, I зосталась одна картинка: "Ти мов тонесенька ясень Зросла в голубе озеро". Ах, засмiялась ясна, I стала на порозi. Не сховаєш тепер лиця, Крiзь пальцi горить i рдиться. Я тебе прочитав до кiнця I до себе несу на...

я би хотіла писати вірші де в кожному рядку було б заховано щонайменше сонце море й пустелю а потім світанок серед морозного степу спеку на морі прибережні сутінки в літі вечір у дубовому лісі пелену ночі в степу я би хотіла писати вірші де кожне слово було б загадкою і було б...

По дорозі на Київ ішло три білих монахи Три білих монахи дорогою праведних йшли і тягли мою душу В пошарпаних білих обдертих халатах душа моя і монахи Помоляться в Києві Далі рушать. Умитися б від землі Що їсти душа моя звикла Тягтися би пішки А так по землі розривається шкіра Хрипами повні...

…і паморозь за фрескою застуди, і вже ні відлетіти, ні заснути, ні віддиху, ні втіхи, ні ваги, вікна відчиненого щедрість і жертовність, і як дитинству вибачать жорстокість, хай цій країні вибачать сніги. …і дерево, заховане в тумані, солодкі дні – легкі,...

…хай скаже тепер, або замовкне назавжди, хай пояснить очевидні речі – як сходить вогонь на плечі закоханих, як відчай, ніби різник, вивалює нутрощі світу на ранкову бруківку вересневого міста, хай скаже тепер, доки ще можна бодай когось урятувати, бодай комусь...