Як страшно відкриватися добру. Як страшно зізнаватись, що людина Iще не вмерла в нас. Як страшно ждати, коли вона захована помре у темряві, щоб нишком відвезти на цвинтар душ, і щастя запопасти, якого вже до ран не прикладеш. Як вабить зло. Як вабить гріх — піти світ-за-очі, повіятися з...

Як те залізо з силою дивною, Що другеє залізо тягне к собі І магнетизмом звесь, не в супокою Зціпляєсь , але в ненастанній пробі, — А як його безділля вкриє ржою, Під ржею й сила гине, мов у гробі, — Отак і серце, що, грижі стрілою Прошиблене, само з´їдаєсь в собі. Лиш праця...

Як темно стало. Десь сонце скрилось. Глуха стежинка у морок кличе; Між сірих грабів берези білі – Як похоронні свічі. Збуджаю пущі, повні дрімоти, Тривожу думи конвалій. Дерева шепчуть: "Мандрівче, хто ти? Невже ти підеш ще далі?"

Як тихо тут: земля і сонце! Уже ліщина попустила Свої світильники довгасті, І крихко розцвітає ряст. Як мирно тут: тобі на руку Упала скакавка плеската. В воді озерець джерелянки Кують задуму лісову. Прислухайся: десь за горою, За верховинами дерев, Облоки ронять краплі світла В уважні...

Як тіні ночі Посходились на тихе віче, Наповідав мені чаклун: "Люби, що я люблю: печери без криниць, І обережну павоть сну, І древню пoрохонь зірниць". Я слухав і дрімав. І враз – Пересвітилось через гай, Упало грудкою на камінь І під вільховими гілками Срібло стругає на ручай. Схопився я...

Як упав же він з коня та й на білий сніг. - Слава! Слава! - докотилось і лягло до ніг. Ще ж як руку притулив к серцю ік свому. Рад би ще він раз побачить отаку зиму. Гей, рубали ворогів та по всіх фронтах! З криком сів на груди ворон, чорний ворон-птах. Вдарив революцьонер - захитався світ! Як...

Як упав же він на білий На останній сніг весни, - Налетіли гуси та й сіли В узголів´ї, мов сни. А із сну виходить мати На тесові на мости. "Гуси, гуси, гусенята, Візміть мене на крилята, Візьміть мене..." - і затих. Стрепенулись гуси злякано Та й на гук вожака: Загорівся сніг маками Під...

Як хвилі вод, моє життя. В свавільних переливах Знаходжу я красу буття... Я досягаю — не досяг... Не докоряй мені за схили. 1914 р.

Як хочеться покинути себе, Свої гризоти, спогади, бажання... На березі морськім знаходять діти Камінчики блискучі – може, я Знайду собі де-небудь іншу вдачу І стану інший – безтурботний, владний, Привабливий, упевнений себе. Або купатись буду – і приплине До ніг мені щербата...

Доводилось чути мені: «Навіщо ті коми дурні? — Казав п´ятикласник-хлопчак. — Зі слів зрозуміло і так!» На це я казав у одвіт: є притча старезна, як світ, переказ про вирок царя, коли привели бунтаря., Слузі він диктує в ту мить: «Карати не можна...