Як упав же він з коня та й на білий сніг. - Слава! Слава! - докотилось і лягло до ніг. Ще ж як руку притулив к серцю ік свому. Рад би ще він раз побачить отаку зиму. Гей, рубали ворогів та по всіх фронтах! З криком сів на груди ворон, чорний ворон-птах. Вдарив революцьонер - захитався світ! Як...

Як упав же він на білий На останній сніг весни, - Налетіли гуси та й сіли В узголів´ї, мов сни. А із сну виходить мати На тесові на мости. "Гуси, гуси, гусенята, Візміть мене на крилята, Візьміть мене..." - і затих. Стрепенулись гуси злякано Та й на гук вожака: Загорівся сніг маками Під...

Як хвилі вод, моє життя. В свавільних переливах Знаходжу я красу буття... Я досягаю — не досяг... Не докоряй мені за схили. 1914 р.

Як хочеться покинути себе, Свої гризоти, спогади, бажання... На березі морськім знаходять діти Камінчики блискучі – може, я Знайду собі де-небудь іншу вдачу І стану інший – безтурботний, владний, Привабливий, упевнений себе. Або купатись буду – і приплине До ніг мені щербата...

Доводилось чути мені: «Навіщо ті коми дурні? — Казав п´ятикласник-хлопчак. — Зі слів зрозуміло і так!» На це я казав у одвіт: є притча старезна, як світ, переказ про вирок царя, коли привели бунтаря., Слузі він диктує в ту мить: «Карати не можна...

Як це діється тут, на Сході? Світло спалахує за рікою. Квітка місяця в неба на споді здається темною і загіркою. Небо в січні криваве, наче пускають троянди у воду проточну. Кордон під снігом зранку означать діти, що наново стежку протопчуть. Зимують під сонцем птахи і...

Як ще не було початку світа, Тогди не було неба, ні землі, А но лем було синєє море, А серед моря зелений явір. На явороньку три голубоньки, Три голубоньки радоньку радять, Радоньку радять, як світ сновати: — Та спустимося на дно до моря Та дістанемо дрібного піску, Дрібний пісочок...

Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі, А тільки я одна, неподоланна, Врочистую одправу починаю Перед моїм незримим олтарем. Летять хвилини — я не прислухаюсь. Ось північ вдарила — найкращий праці час, — Так дзвінко вдарила, що...

Як я люблю тебе, мій краю вугляний, твій кожний камінець, твою билину кожну, де я пішов на бій за щастя вдаль тривожну, що снилося мені в заграві заводській... Коли доводиться в краях твоїх бувати, од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь... Щоб сили для пісень джерельної набрати, я серцем до землі...

Якби ви знали, паничі, Де люди плачуть живучи, То ви б елегій не творили Та марне бога б не хвалили, На наші сльози сміючись. За що, не знаю, називають Хатину в гаї тихим раєм. Я в хаті мучився колись, Мої там сльози пролились, Найперші сльози! Я не знаю, Чи єсть у бога люте зло, Що б у тій...