Одного разу вона вам зателефонує: “Я маю сказати тобі одну річ...”. І замовкне. Поки вона сопітиме в слухавку, ваше серце тріпотітиме, як пташка в долонях занадто юних натуралістів. “Кажи! Не муч!!!”, -- простогнете ви. Вона важко зітхне і промовить: “Розумієш, це...

Як відчуєш, що тобі незнайомі типи Не вербально чи вербально лізуть в архетипи, В підсвідомості твоїй слоганами шарять Опирайся, не мовчи, «Ґвалт!», кричи, «Піарять!»

Дві ворони ходили шукати води, бо їм дуже хотілося пити, але не знайшли ніде. Нарешті знайшли десь на кошарі в збанку, та не могли дістати, бо води було мало. Одна ворона полетіла далі. Друга ворона почала до збанка метати камінчики, щоби вода наверха вийшла, і напилась. Недарма люди кажуть:...

Як гривня за образом, Місяць сховався за ліс. Спіраллю годинника Впала під ноги дорога. Без крові народжена пісня... І хліб на столі. Пташина сльоза — Юний голос поганського бога. І біле аж синє празолото: Вишні цвітуть. Хворіє душа моя... Вірші — як вина із крові. Набридли химери....

Як двоє любляться, а ждуть Розлуки хоч би на часок, То одно одному дають На пам´ять незабудь-цвіток. Я теж люблю. Палка, важка, Нерадісна моя любов; Вона, мов слабість десь яка, Ввійшла мені вже в кість і кров. Та хоч би й нині жизнь моя Попала в жертву ворогам, Тому, кого кохаю я, Я...

(переклад з російської Олеся Барліга)   *** Як добре все-таки, що не спалили, на цвинтарі у землю вклали. На серці важко, а десь там в душі - полегкість. Бо все-таки він тут, і до могили можу я прийти, Хоча могила ця далеко... А там, внизу, не холодно йому? А горлечко у нього...

Як добре, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражданням і незлим обличчям....

Не одно уже століття Дуб стояв, простерши віття,— весь в корі, як у броні, трудні роки, ночі й дні... Знав одне лиш добре діло. Листя дихало й раділо, Дуб добрячим обростав — доки й сам, як витязь, став. Батьком був він Клену й Глоду. Всім давав він прохолоду. Кожен знав: хай грім...

Як же мріється нині про ваші нудні біографії: робочу рутину, капризних домашніх улюбленців, галас дитячих кімнат, сміх чи дрібні образи дружин та чоловіків; при зустрічі неодмінно скаржитись на тягучий час, на втому, бо вік дається взнаки, на те, що пишеться важче; розходитися,...