Як гривня за образом, Місяць сховався за ліс. Спіраллю годинника Впала під ноги дорога. Без крові народжена пісня... І хліб на столі. Пташина сльоза — Юний голос поганського бога. І біле аж синє празолото: Вишні цвітуть. Хворіє душа моя... Вірші — як вина із крові. Набридли химери....

Як двоє любляться, а ждуть Розлуки хоч би на часок, То одно одному дають На пам´ять незабудь-цвіток. Я теж люблю. Палка, важка, Нерадісна моя любов; Вона, мов слабість десь яка, Ввійшла мені вже в кість і кров. Та хоч би й нині жизнь моя Попала в жертву ворогам, Тому, кого кохаю я, Я...

(переклад з російської Олеся Барліга)   *** Як добре все-таки, що не спалили, на цвинтарі у землю вклали. На серці важко, а десь там в душі - полегкість. Бо все-таки він тут, і до могили можу я прийти, Хоча могила ця далеко... А там, внизу, не холодно йому? А горлечко у нього...

Як добре, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражданням і незлим обличчям....

Не одно уже століття Дуб стояв, простерши віття,— весь в корі, як у броні, трудні роки, ночі й дні... Знав одне лиш добре діло. Листя дихало й раділо, Дуб добрячим обростав — доки й сам, як витязь, став. Батьком був він Клену й Глоду. Всім давав він прохолоду. Кожен знав: хай грім...

Як же мріється нині про ваші нудні біографії: робочу рутину, капризних домашніх улюбленців, галас дитячих кімнат, сміх чи дрібні образи дружин та чоловіків; при зустрічі неодмінно скаржитись на тягучий час, на втому, бо вік дається взнаки, на те, що пишеться важче; розходитися,...

Був собі в одному лісі ведмідь. Та такий дуж´ий та лютий!.. Піде було по лісі і душить та роздирає все, що здибає. Ліс був великий, і звірини в ньому багато, та проте страх пішов на всіх. Адже так і року не мине, а в цілому лісі душі живої не лишиться, коли бурмило буде так...

У хаті баби Устини не зачинялися двері. Вбігла сусідка, у фартусі, просто від печі. Тільки-но вона вийшла — принесло бригадира Тодося. Навіть дід Антип, який поскаржується па ноги, і той причвалав подивитися на диво. Л вже за дідом Антипом усе село Вигода загомоніло: в баби Устини...

Як лампа розбита, Даремно олій доливати; Як злодій утікне, Даремно стайні замикати. Як висохли води, То пощо там мости будуєш? Як юність минула, То пощо з дівками жартуєш?