Я полюбив тебе на п´яту Голодну весну... Всю до дна. Благословив і путь прокляту, Залиту пурпуром вина. Орлицею на бій летіла Ти добросерда, а не зла. Я бачив кров на юних крилах І рану посеред чола... І знов горбатіла Голгота Там, де всміхалися лани, Вилазив ворог на ворота, Кричав:...

Я порву ті вінки, що сплітались в добу лихоліття, розтопчу, розмету їх у попіл, у порох, у сміття. Замість них я розсиплю пісень злотосонячні хвилі, як ті птахи меткі, як ті птахи меткі-легкокрилі; оточу їх сріблом, загартую могутністю криці, дам їм крила вітрів і натхну їх вогнем блискавиці, і...

Я п’янію від ходіння вагонами Хоч не пила алкоголю, А в крові виявили молекули віскі Пасажира з 10 вагону Я шаленію від переходів Між вагонами Стояти між двома точками На швидкості вітру І усміхатись кожному Відображенню у дзеркалі Я люблю відкривати Й закривати двері І...

Я рад би все забути, що трапилось мені, і знову хлопцем бути у рідній стороні. Нехай би жив і бідно, та знав уже свій шлях і вік провів свобідно при плузі на полях. А так я загубився і плакати дарма: від роду вже відбився, і вороття нема. 1900

спокійні душі в чудодійному бальзамі вони розповідали про себе про своє життя і мрії ніщо не могло розважити краще в день коли не можна працювати я відкладав різця і думав над причинами життя причинами мрій думок воля слів в’язниця затишшя перед безсонням і я сам собі...

Я сам собі тісний. Словам моїм так тісно, як сонцю в зворохоблених очах. Як в тріщину на древнім обеліску мурашки заповзають, так в мене входять зорі через очі сірі. Не можу розмістить в собі все до ладу. Не можу розмістить в собі себе самого: уперто-довго своє мізерне «я»...

Я світ увесь сприймаю оком, Бо лінію і цвіт люблю, Бо рала промінні глибоко Урізались в мою ріллю. Люблю слова ще повнодзвонні, Як мед, пахучі та п´янкі, Слова, що в глибині бездонній Пролежали глухі віки. Епітет серед них — як напасть: Уродиться, де й не чекав, І тільки ямби та...

Я сидів на весіллі серед поважних молодиків — у того голос, наче в диякона, той остаточно схрип від горілки й співу, а та в котрий вже раз переконувала присутніх, що не така вже й дурепа, як здається на перший погляд. Я вигукував з усіма “гірко!” і думав про Валентина Мороза,...

Я сказав тобі лиш слово — Вколо ж шум який піднявся: В небі сонце задзвеніло, Гай далекий засміявся. Подививсь я в твої очі. Стиснув руку в любій муці. Білі гуси ген за ставом Розлетілися по луці... Заглянув я в твою душу. До серденька притулився. Бачу — вишні розцвітають. Чую...

Я скурвився давно вже як поет... Мені не вистачає слів і рими, Бо вечорами зимними Та злими Буття не склалося в сонет. Я скурвився давно вже як поет... Хоча, можливо, ним не був ніколи, Проте я був кометою Навколо Параду неживих планет.18.10.2006р.