Я знаю: вас не раз ще прокленуть нові співці, нова краса-голота - за те, що з рідного свого болота не зразу вийшли ви на вольну путь. Спитають вас, до суду поведуть: ви прославляли лінь, а де ж робота? Чого замість човна пускати плота, жахаючись того, що зветься Суть? - Так годі спать! виходьте...

У дахiв iржавiм колоссю Никає мiсяць кривавий, Удосвiта серп укосить Молоду зiв´ялу отаву. Яке ще сонце глибоке, Як виють собаки на мiсто Гей кликом тисяч i тисяч! Я знаю: загину високий, В повiтрi чистiм i синiм. Мене над мiстом повiсять: Зорi досвiтнiй в око, В холодне око дивитись....

Я знаю: Перекують на рала мечi. I буде родюча земля — Не ця. I будуть однi ключi Одмикати усi серця. Я знаю! I буде так: Пшеницями зiйде кров, I пiзнають, яка на смак Любов. Вiрю.

Я знов твій гість, Землі куточку милий! Не перший раз мене приймаєш ти, Щоб одвести од мене сум і втому. До тебе звик я і тебе люблю. Твої горби, кущеві придолинки, Осот на луках, хміль коло води, Ковбані, скриті в нетрях очерету, – Все-все мені нагадує той край, Де перебіг, як бистрий...

Я знов у сні ходив до себе в гості Стежиною, де б´ється осока Коло млина, де у вербовій брості Шумить кипінь на зрубі лотока. Купався у ласкавім шумовинні, Між палями шугав і завертав У найстрашніші закутки дитинні, В озерця із косицями отав. Я бачив справжню зеленавість лугу,...

Я іду по житті, Як вода по воді, – Між ворожі й хороші, Поміж грішно святі, Срібні і золоті, Ще й кохання за гроші. Все, здається, зробив... Вже пора відійти На війні чи коханні. Більш цікавлять мене Потойбічні світи, Ніж оці калабані. А набувшися Там – Повернуся назад По...

Я йшов за труною товариша й думав: щастить — таки людям, задер ноги, i нiякого тобi клопоту, востаннє блиснув голими стегнами покiйника, а свiт хай собi ходить хоч на головi. Та коли ми прийшли на цвинтар, побачили стiльки машин, фургонiв, катафалкiв — не те пiдступитися голови...

Той сад, і ніч, і зорі — де вони тепер? Згадай, як весна цвіла, зі мною ти рада йшла. А в серці — мов крик... А серце розривалось, бідне, прощалось з тобою навік. Ти їдеш в далекий край... прощай, люба, прощай! Ой строгий життя закон: востаннє глянь з вікон,— я кличу тебе весь...

Я кохаю ті хмари похмурі, Що під час велетенської бурі Як озвуться, то слово їх — грім, А ударять — перуном палким,— І здригнеться земля серед бурі, Як гуркоче розгніваний грім. Я кохаю ту квітку маленьку, Що і вітрик зламає бідненьку: У громами сполохані дні Захищать її...