Re: цензії

В бункері Олесь Гончар
Оженився я в суботу — А в неділю на війну. А тепер я, брат, в піхоті І до тещі — ні ну-ну. Правда, є вже переправи, Але ж трохи не з руки До Полтави з-за Морави З-за цієї, брат, ріки. За столом саме в неділю Я покинув молоду, Так не встигши і весілля Відгуляти до ладу. Будьмо,...
В вагоні Іван Франко
Мов сполохана, без тями, Так земля з-під моїх ніг Утіка — стовпи, смереки Гонять, тільки миг-миг-миг. Наче полотно простерте Велетенськая рука Враз стяга, так лан за ланом, Сад за садом утіка. Тільки я стою, та зорі, Що високо там горять, Не втікають, мов на доказ, Що є в світі...
В глибокому затоні... Максим Рильський
В глибокому затоні, Далеко од людей Цвітуть лілеї сонні, І тихо круг лілей. В глибокому затоні Води зелений тон, І відблиски червоні Спадають на затон. Тут — кайдани, закони І суєта страшна… А там, в яснім затоні — Прозорість, тишина.
В гуцульській хаті на печі... Дмитро Павличко
В гуцульській хаті на печі В куточку сушиться пшениця На калачі. На тій пшениці удовиця, Немов на подушчині, спить. Їй сниться, що її обличчя Покрила віспа (То зернятка вдавилися в лице). І хоче змить Вона рябеньку шкіру, та не може. Метнулася до дзеркала — біда! О, скільки на щоці тих...
В дорогу, в дорогу! Іду, моя доле! Осип Маковей
В дорогу, в дорогу! Іду, моя доле! Чи цвітами піду, чи терня поколе, чи певно там зайду, чи щастя там найду,- іду, де побачив мету. Не вернусь з дороги, хоч мучить тривога: чи справді до щастя веде ся дорога, чи гідне є муки, і бою, й розпуки се щастя, що я єго жду. Як найду єго, порівняюсь з...
В дорозі Михайло Коцюбинський
В дорозі Ярослав Мельник
В епіцентрі спіралі Сергій Пантюк
І Позавчора ти був велетнем. Земля здригалася в оргазмі під натиском дужих ніг. Обабіч твого шляху стояли гінкі тополі – не естетико-символічні, не бутафорсько-холодні – то дівчата, тобою знаджені. Із сірих віч – відчай, із доторку – докір, а в колючім...
В житах Григорій Косинка
Це все було просто до дрібниць: і я, і заспаний ранок, і сивий степ. Я пам´ятаю хороше тільки ранок: заплаканий у росах, молодий і трохи засоромлений сонцем, що смутне купалося у стрижні. — Ну, ну… вже й цілуватися лізе! Кажу це до сонця, бо воно безцеремонно грається...
В житті горю... Життя люблю... Василь Еллан-Блакитний
В житті горю... Життя люблю — І лоскіт сміху, й терпкі сльози, І кожну радощинку п’ю, Як сонце п’є ранкові роси. Чернігів, 1912 р.