Червоно-чорні кольори спокуси І ти. І гуси Галочкою в небі.   Зелено-сірі відблиски надії В очах. На ділі – Неділя Перекреслена мечем.   Розклеєно-мальовані ескізи І стіл, І візи У вазах позолочених надій.   І нидіє ілюзія...

Ніхто не хоче їхати в Чернеччину – Там чорні кози плачуть у траві… Якби – в Париж, а чи якусь Німеччину… Ніхто не хоче їхати в Чернеччину, А там же ще віконниці живі.   Ніхто не хоче їхати в Чернеччину – Там чорногуз блукає, мов – чернець. Він...

Чорними бруньками, Ряснiє гола вiльха. Ой, як би весняними стежками Не дiйти б до грiха! На проталинах пiд наметами Фiялково дивиться весна, Розкинув золотими тенетами Хитрощi сатана. Забрунилось галуззя вишнi, Сонце зомлiває на землi — Облуду на душi грiшнi Наводять сили злi. Без...

у чернігові було найкраще пахло тілом твоїм і десною коли збурено входила розгрібаючи плесо руками у чернігові було найкраще коли з дзвіниці високої немов із вавілонської вежі роздивлялись довкола себе або тихо заходили наче в погріб у потаємні печери Антонія ще й досі перед очима...

Мені сьогодні тоскно — може тому Що дощ іде. Ах невже тільки тому тільки тому? Місця нема ніде. Сьогодні середа — лише завтра побачусь Завтра четвер. Я з нудьгою своєю ношусь не розстанусь Нудьга нудьга відтепер.

чи виберуся з цієї журби де світло трави тремтить на тлі заходу сонця чи винесу з цієї журби очі відкриті що бачать втомлені будинки паби вечірні і молодь яка відчайдушно сміється й говорить ніби востаннє чи виведу з цієї журби безмовну свою надію вестиму за руку мов...

Чи вірю я в удачу? Як ще вірю! Вона – Великдень творчого труда. Щаслива мить, коли небесну мрію Загнуздує земних думок орда. І сам дивуєшся – сягнув у неможливе. Ти вище себе підійняв себе. Але удача – пані шаноблива, Не гейкнеш їй ні цоб, ані цабе.