I Лисиче над Дінцем... де висне дим заводу, музика у садку та потяг в сім годин... Вас не забуть мені, як рідну Третю Роту... Про вас мої пісні під сивий біг хвилин... На щебінь часто ми до Сущенка ходили, за це платили нам щоденно четвертак. Та по ночах дівчат в половниках любили... О свіжий...

Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся? Чи світла не любиш, до сонця не пнешся? До сонця не пнешся? Чи жаль тобі цвіту на радощі світу? На радощі світу? Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту? Чи грому з блакиту? Не жаль мені цвіту, не страшно і грому, Не страшно і...

Я сиджу, наче stupid cupid і пишу тобі bitter letter Не про двох, що пов’язані долею (марно-хмарний химерний муркіт) А про те, що мою меланхолію колихає, як вітер светер, твого твістного ступу стукіт   Білий стяг, себто білий стих, загортаю у лист імлистий Я кидаю слова на...

На обкладинці третьої збірки Наталі Пасічник «Гра в три руки» - пляшка у формі перевернутого серця, що її «виготовили» майстерні художниці сестри Опрі, і вона – не мене, зрештою, першу – наштовхує на алкогольні асоціації щодо вмісту книги. Зрештою, з легкої...

Треба розповісти про смішну подію Івана Гусака, колійовця. Чи він не вдався, чи прокрався, ніхто в селі добре не знає, але всі знають, що службу стратив та дістав кількасот злотих відхідного. Молодий був, вуси добре підкручував вгору, убрання мав панське синє, подобався жінкам та вмів говорити...

Риємо — риємо — риємо землю, неначе кроти; з кутів плазуємо зміями, сіємо — сіємо — сіємо. буйні червоні цвіти... Бурями сійтеся, бурями, маки — червоні вогні: там поза гратами-мурами тінями сірими-хмурими ранки конають ясні. Вдаримо гучно ми дзвонами,—...

Червоним гербером захід півночі. Стукаю кроком по сонній бруківці. Йдемо ізнов поодинці,   по різних боках однієї вулиці, єдиним безміром в невідоме. А хотілось дістатись дому,   стрітись вперше сусіднім кроком, через сутінки, ненароком...   Кілька крапок у...

Ударом зрушив комунар Бетонно-світові підпори. І над розвіяністю хмар — Червоні зорі… Зорі. Промерзло згадує Париж Про дні кривавого терору. Гільйотини гострий ніж — В тумані близько… Скоро… Скоро… О нестерпимо гострий зір! О меч мадонни комунара…...

Червоно-вишневі зорі віщують погожий схід, Ти, може, мене й забула, не бачила стільки літ? Не мало ми воювали, стоптали чобіт рудих, І якщо згадати мертвих, то я зажурюсь по них. І якщо живих згадати, — нехай заніміє плач, Бо друзі ідуть полками і я серед них — сурмач! Сурмлю, що...