Чай, Зібраний на плантаціях Заспаних ночей, Неохочими бутербродами І несолодким бурмотінням Приземляється на шлунок Тоді, Коли захлинувся астматично Черговий будильник, А в повітрі Сморід Протухлого циферблату І руді дзеркала Відвертаються Від неголених лиць… Чому знову...

Чекай мене дівчино, стежко нова, Від ранку до смерку, від ночі до рання. Не вір у холодні порожні слова, Що нібито я не бажаю кохання.   Вони, ті слова, з самоти чи від болю, Як десь ото квилить вечірня сова. Вони, ті слова, від журби за тобою. Не вір у холодні порожні...

Пройшло 5 веселих трамваїв. Вас нема. Ах, як зимно на розі чекати в маї, Коли в серці пустка німа. Вийшла панна — на Вас не схожа цілком, В атмосфері конвалій. І довго-довго я стежив зором за блискучим каблучком, І мене мрії заколихали.

Десь він згубивсь у степах, у вселенській завії. Так от... пішов. І по ньому - лиш вітер і сніг. ...Жінка скрадливо ховає сльозину за вію. Спиться законному. Діти літають вві сні. Так і тоді завірюха крутила вороже... Журно обняв: "Ти ж чекай, - обіцяв, - повернусь". Ще й під вінцем завмирало...

Я чекав Тебе, Осінь... Ще теплим гніздом журавлиним, Позолоченим лавром, Задумливим плином ріки, Відьморуким розхрестям Моєї (і тільки...) стежини, І цим замком глибоким, Що вийшов з війни без руки. Я читав Тебе, Осінь, Як світлий крилом чорнокнижник, Що усе зрозумів, Та не все ще, зараза,...

Чекаю дня, коли собі скажу: оця строфа, нарешті, досконала. О, як тоді, мабуть, я затужу! І як захочу, щоб вона сконала. І як злякаюсь: а куди ж тепер?! Уже вершина, де ж мої дороги? ...Він був старий. Старий він був. Помер. Йому лизали руки епілоги. Йому приснився жилавий граніт. Смертельна...

Чекаю твого дзвінка . Індустріальний Ромео, дивуючи всю Верону, ладен по телефону гукати: “Люблю! Люблю!”   Чекаю твого дзвінка. Волів би, щоб кожний голос належав моїй Джульєті. Та в трубці все ті ж обридлі Монтеккі і Капулетті.   Чекаю твого дзвінка.

Червень Мріяв про чиїсь очі. Липень Тими очима снив. Серпень Сипав зорі щоночі, Тільки сльози рясно-дівочі Він тримав Для осінніх злив.

Я сиділа в метро Скоріше за все щось читала Завжди легше щось читати Аніж бачити таке що можна побачити в метро Метро – це ілюзія потяга І в ньому живуть монстри поїдаючи працівників метрополітену один за одним А нам кажуть, що їх переїхало поїздом номер шість шість шість Абсурд....