(Строєм народної пісні) Ой у чистім полі да близько дороги, Там стоїть наметець великий, шовковий, А у тім наметці стоїть стіл тисовий Да гетьман Хмельницький сидить конець стола, Молодці-козаки стоять доокола. Да гетьман Хмельницький пише дрібні листи, По всей Україні розсилає вісти…...

Дівчино, хмелю весняний, довкола мене оплетися! Кують нам дятлі з моху сни і в сто гаях лопоче листя. Весна омаєних весіль і кожна ніч, немов отрута. Твоїх долонь ласкавий хміль і тайна щастя незбагнута. 9 березня 1935

Хміль над Россю – полум´ям шаленим З іскорками пуп´янків, квіток. Він зеленим вогником до мене Шепотів: – Чекай, настане строк! – Строк був скорий. Рано восени, За веселим пивом і вином, Хміль-вогонь кричав: – Хильни, хильни! І хоч світ коти доверху дном!...

Ходить вечір по траві, По зеленій мураві. Проведу тебе до поля, Гляну в очі, на уста, А чи воля, чи неволя — Напиши мені листа! Чи на скелі б´є прибій В тиші моря голубій? Чи на мене дуже схожий Твій хороший, милий твій... Шепче вітер комишу. Посміхнулась: напишу Повертайся, чую...

Ходить туга по голій горі, Як туман по долині, Сіє мрії й бажання свої По широкій пустині. Розлітайтеся, мрії мої, Будякове насіння, А де стрінете серце живе, Запускайте коріння! Запускайте коріння ціпке Аж у серце до грунту, Проти плісені, сну, мертвоти Кличте духа до бунту.

Ходімте в сад. Я покажу вам сад, Де на колінах яблуні спить вітер. А згорблений чумацький небопад Освітлює пахучі очі квітів.   Я покажу вам сливи на сучках, Що настромились, падаючи мовчки. Затисла груша в жовтих кулачках Смачного сонця лагідні жовточки.   У полі спить зоря...

Ходять по квітах, по росі. Очима чесними, Христовоскресними Поеми тчуть. А сонця, сонця в їх красі — Не чуть. Царства. Під спів крові — без пісень — Вмер чорнобривий день. О лицарі безумного лицарства, З прокляттям вас на перегній! — Трояндний! — Молодий! —...

Я не чую те, що ти намагаєшся мені сказати. Ти знаєш, ще трохи, і я буду змушена застромити свою руку у твоє вухо, щоб розібрати те белькотання. Твої пальці трусять своїми кістками симфонії, Твої губи стримують зуби, що збунтувалися і стукають касками по емалі одне одного, Твої м’язи...

Мов велетень грізний з горбів синявих краю Обідраним хребтом над зелень виринає, Здаєсь: щоглим чолом блакитів досягає, На ньому зломи скель в промінні сонця сяють. Між зламами верхів буйні вітри гуляють, На склі корчик сів і цвітом розцвітає, Сльозою джуркало у стіп її спливає І котиться...