Харкове мій, Зголоднілою пикою Скажених Псів, Розгризаєш Запитаннями: «Де ти і звідки?» По-«понятіях» Відмороження очей Лізеш у кишеню Відшкрябуючи Останній нал. Тобі сьогодні зле Після паленої Горілки, Твої машини Зачмерили Тебе ще З ранку, А перші...

- Ти не правильно зробила! – кричала мати. - Ти нічого не вмієш! – сварила сільська вчителька. - У тебе не косички а мишачі хвостики! – сміялись сестички. Кожного разу, коли чула образливі слова, маленька дівчинка бігла у свою хатинку, під розлогу сосну.   Сосна...

Раз тягнули чотири волики тяженький плуг вечором з поля додому. Тягнуть вони, тягнуть; аж надлітає уперта муха, сідає собі поважно на ріг одного вола і їде з ним помаленьку. Надлітає тим часом друга муха і питає тую, що сидить на розі вола: — А ти звідки їдеш, сестро? — 3...

Хилиться сумно і гнівно Соняшний день в далині. Там молода Бондарівна Мертва лежить у труні. Сходяться хмари чубаті, Стогне юрба і гуде: Годі тобі панувати, Власнику темних людей! Чорне шепочеться жито, Стукає вітер в вікно: Меду-вина ще не пито, Буде, ой буде вино!..

В кожній невеличкій і трохи містичній новелі (частина з них друкувалася в різних часописах, за кордоном теж) розповідається про ціле життя якогось вигаданого персонажа з якогось вигаданого часу і простору якоїсь вигаданої автором країни. Варто зауважити, що визначення оповідок новелами є цілком...

Химерний, маленький, Бокастий, товстенький Коханчик удавсь; У тісто прибрався, Чимсь смачним напхався, В окропі купавсь. На смак уродився, Ще й маслом умився, В макітрі скакав... Недовго нажився, У дірку скотився, Круть-верть — та й пропав. Хотів був догнати — Шкода шкандибати: Лови...

Провели в кабінет. Лик — Немов заскороджена грядка: Він з далекого хутора Пішки прибивсь до Кремля. Доручила громада Дізнатись, чи все там в порядку, Від найстаршого, значить. Чи все до ладу там, мовляв? Він сідає за стіл, Непоквапний, незграбний, як брила. Так сідають до столу Мільйони...

У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, у надро слова і у надро сонця! В екстазнім шалі, в час, коли найтонша, роздерти вглиб свідомості запону, аж зсунеться із нас, мов зайва шкура. Лілеї сну пом’явши, плахта куряв звилась у трубку з золотої бляхи. У землю вбите полум’яним цвяхом,...