Білявий день втомився і притих, І з глибини блакитного спокою Прямує сонце тихою ходою До роздоріжжя вечорів смутних. Не довгий час спиняється у них, Поломеніє пізньою красою, Немов на обрій зводить за собою Примари мрій криваво-золотих; І дня нема. Та променисто-ніжний На ясне небо, на...

1 Завжди напружено, бо завжди — проти течій. Завжди заслуханий: музика, самота. Так, без шляху, без батька, без предтечі. Так — навпростець — де спалює мета. Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути, Тим криком, що горить в кривавім стиску уст, І знать, що випало —...

цей усміх – перестрибування світла. всією смертю прикипаю до крила і вибухаю. розпадається імла. дивуюся укусам глибини: із ран поволі витікає квітень у бур’яни. духмяна на Вкраїні істина. тримтить крило. сьогодні Благовіщення.

Блаженъ мужъ, иже не идетъ на советъ нечестивыхъ. Блаженний муж, що йде на суд неправих І там за правду голос свій підносить, Що безтурботно в сонмищах лукавих Заціплії сумління їм термосить. Блаженний муж, що в хвилях занепаду, Коли заглухне й найчуткіша совість, Хоч диким криком збуджує...

Два-три рядки - доричні стиглі вірші. Завжди доречні - мов великі пружні стегна. Отак-от і пливеш життям - по річці Усього, що повік живе й однак давно померло. Попереду - стрімкий каскад еріній. Іронія - суботній матч, видіння емоційних українців, атлетичних греків. За обрій - журб майбутніх...

Має крилами Весна Запашна, Лине вся в прозорих шатах, У серпанках і блаватах... Сяє усміхом примар З-поза хмар, Попелястих, пелехатих. Ось вона вже крізь блакить Майорить, Довгожданна, нездоланна... Ось вона — Блакитна Панна!.. Гори, гай, луги, поля — Вся земля Їй виспівує:...

Блакитний мед до уст прилип, душа — метелик колекційний, приколена натхненням до небес. Антени... ах! Цікаво... ах! блукав і там над містом місяць і до піщаних берегів тріпотно кораблі тяглися, а в щоглах кублився уламок бурі Але не бігали тоді за гармонійними синтезами. Не музиканити...