"Я бачив сон. Важенних перел град На груди сипали мені, старому, Вдягали в довгу чорну паполому, Давали пити не вино, а чад. Я зір будив. Обводив кругогляд І відчував крізь думку нерухому, Як обсипався дах княжого дому, Як крякав крук і як клубочивсь гад. О, що за туга розум мій опала! Яка...

Благословенна ти поміж жонами, Одрадо душ і сонце благовісне, Почата в захваті, окроплена сльозами, О раю мій, моя ти муко, Пісне! Царице, ти найнижчого з-між люду Підносиш до вершин свойого трону І до глибин терпіння, сліз і бруду Ведеш і тих, що двигають корону. Твій подих всі серця людські...

Із Подєбрад до Праги і назад, Щоб завтра знов полинути, як птиця, Якій ніде надовго не спуститься, Якій простір і вітер, а не сад. Хай вигнання часами у стократ Бува темніш і тяжче, ніж темниця, — Іще ясніш і різьбленіше сниться На чорнім тлі золотоверхий град. Давно душа подружена з...

Немає гірш, як буть собі нудним: Не гіркість яду — кислощі цитрини, Не розмахи в оркестрі огнянім, А квиління фальшиве мандолини. Огонь пройшов, і залишився дим, Про бурю спогад — жовті складки піни, Туман їдкий, де був потоп і грім, Де грала повідь — кумкання жабине. Хоч би...

Сонети — се раби. У форми пута Свобідна думка в них тремтить закута, Примірена, як міряють рекрута, І в уніформ так, як рекрут, упхнута. Сонети — се пани. В них мисль від роду Приглушено для форм; вони вигоду, Пожиток кинуть, щоб ловити моду: Се гарний цвіт, що не приносить...

А будильник забився в конвульсіях. Сну розтеклися останки, Прохолодно, без цукру, потрапили в склянку ранкової кави. Консервована ніч позіхає, й вилазять повільно з бляшанки Промінці хворобливі в яскраво-червоній оправі.   Он повзе, позіхаючи, містом обдертий тролейбус, Недоробки...

сонце вмочило свого великого пальця у моє ранкове вікно сонце як свідок мого ранкового сечевипускання сонце у моїй великій тарілці покраяне ножем і виделкою несу на плечах своє сонце наче велике щастя ховаюсь від нього під покрівлею автобусної зупинки утікаю від щастя свого у переповненій...