Смереки сині, Сріблясті буки Здіймають в небо стопалі руки, Мені махають через Карпати: – Приходь спочити, Пісень співати. Ми всі шумливі, живі, здорові, У наших жилах – краплини крові, Яку пролив ти на верховині.– Гукають буки, Смереки сині. І я той поклик вчуваю радо, Лечу...

Спинили кров. Пощо спиняти? Нехай тече та клекотить, Як та криниця! Час вмирати, Бо страшно, тяжко в світі жить. Ох, як болить! Та се лиш хвилю. Вже полекша, знать, настає… Великий пан прийде, похилю Остатній раз чоло своє Під сильною його рукою Й війду у царство супокою. Що там за...

(поїздка друга) 1. На моїй батьківщині розруха заломлює крила І літають льоди над німим ворожінням мас. Та візьми зрозумій: де тут слабкість, а де там сила. Повний рай назбирається… потім нещасних нас. А вони головами повлазять у вушка голок Із порожніми душами, блиском гавайських...

І жив Олег в мирі з усіма землями, княжачи в Києві. І прийшла осінь, і згадав Олег коня свого, якого тримав здавна у стайні, вирішивши ніколи не сідати на нього. Питав-бо колись волхвів і віщунів: «Од чого мені доведеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, якого...

Рішення з’їзду – в життя! Максима.   Рішення XII Всекитайського з’їзду Китайської комуністичної партії: В одній сім’ї – одна дитина!   Не потрібна китайцям Занадто велика кількість людей – Занадто велика кількість людей Заважає втіленню...

Сміється Гоголь, як сміється дзвінко! А плаче як – Того ніхто не зна. Упала на дописану сторінку Гірка сльоза, не перша, не одна. Дивлюсь на Гоголя: В печалі мудрі очі, Безсмертна посмішка не гасне на губах. Із «Мертвих душ» захланні морди вовчі Гарцюють на осідланих гробах.

Убогії ниви, убогії села, Убогий, обшарпаний люд,— Смутнії картини, смутні-невеселі, А інших не знайдеш ти тут. Не став би дивитись, схотів би забути, Так сили забути нема: То ріднії села, то ріднії люди, То наша Вкраїна сама!..

- Де ти зараз? - Не знаю. - Чому так довго не приходив? - Вже не можна. - Чому? - Це вже тільки сни… Я повертаюсь додому. Я так давно не був тут. А навкруги все теж. Ті самі ліси, поля, садки. Все ніби завмерло, застигло – все так, як було колись. По небі тягнуться важкі хмари. Їх...