(Казка) Давно, в дитячий любий вік, в далекім ріднім краю я чула казку. Чула раз, а й досі пам´ятаю. Мені її розповідав малий сільський хлопчина без тенденційної мети, бо він же був дитина. Ні, він розказував її з простотою святою (я, може, помилку роблю, що казку в рими строю). Ми з ним...

Великий гріх на серці я ношу. В.Стус Я винен, браття. Всі ми винні. Наш гріх судитимуть віки За беріїв, за Соловки, За чорні, зганьблені, злочинні Перегвалтовані роки, За куці істини нізчимні За те, що унтери причинні Нам кастрували язики, За довбані в катівнях ребра, За реабілітанські...

Кажуть, Бог усе бачить і прощає. Не знаю, чи заслуговую я на Його прощення. Хоча до біса те Боже прощення! Чи пробачать мені ті, кого вже немає поруч, ті, з ким поруч зараз мав би бути я? Здається, я знову бачу їх. В імлистому тумані, там, де ясніють височенні ворота, стоять їхні тіні,...

Позолочені дощі Скаляться Фальшивими Імператорами Обіцянок. Карбовані Скупі крихти Видзьобують Здичавілі Поля. Заводи Посміхаються Роздрібнено І розкрадено До цеглини. Діти освоюють Порнографічні ази Ще з дитсадків. Фаталісти Здирають Нержавіючі Пляшки З...

Нехай оминають мене світлофори, Обридливі, мов папарацці. Найлегше від смерті отримати фору І “Оскара” в трьох номінаціях. Зненацька, як цяцька, гульба гайдамацька Закрутить ґевала в окропі. Та погляд – як погад і усміх – як маска, І серце – не серце, а...

Дивна проза життя як поезія вулиць, Як безрука печаль давньоримських дівчат, Цмолить спірит і спирт із одного корита, Б’є у гонг почуттів, кличе юність назад.  20.07.2009 р.

Сонце світить Як прокажений Світить Своїми ранами.   Прокажений може кохатися Лише Із власними фантазіями, Залишаючи плями на ковдрі, Позбавляючи ковдру цноти. Прокажений може молити Про зцілення Лише мертвого ідола. Молитва прокаженого – – як кохання із...

Ця осінь як бурхливе море Із його нескінченною кількістю потопаючих алкашів Що мов джини надовго застрягли на дні пляшки Ось ось і я наче Рильський закутаюсь у жовтаве листя Вкриюсь снігами мов білим тілом коханої жінки Заляжу у якомусь саду посеред міста біля сивого дуба Й дивитимусь...

Недаром многих лет Свидетелем Господь меня поставил А. С. Пушкин Частина І Якась смутна і невесела осінь Зійшла, мов помаранча золота, Над Києвом, і олов’яні оси Дзижчали і співали з-за моста, Де вітер заплітав березам коси І цілував в розтулені вуста. (О спогади терпкі і непотрібні...