Тягло від опівночі вільготою А він світив крізь діри наготою Та змерзлу плоть ховав під ветхий крам. Воно, хоч мандри ці і на спасіння, Й не личить їм нуда і голосіння, Та де ще він, той благовісний храм!   А зараз ніч – Біг зна де тепла днина, Й до речі тут була б якась...

По житньому полі, По гонах життя ІДУ - І стежина грайлива Ще вірить в далеке моє майбуття, Як мати, лиш тим і щаслива. Не знає стежина, що в ближнім ярку Вона падолистом осіннім зітреться. Уже не снопами, а по колоску Збираю врожай свій у ворочок серця. Та всякий новий колосок при стопі –...

По коверці пурпуровім із таємних сходу брам виїжджа на небо сонце, наче входить цар у храм. І в моє вікно зирнуло і сполошило стару, невідступну, невмолиму посидільницю журу. Ся стара, погана відьма тут сиділа цілу ніч і зміняла своїм чаром кожду думку, кожду річ. Кождий мебель був мій...

Наіль Ісмайлов. По небу вниз: Роман. – К.: ЛА «Друге дихання», 2018.– 268 с. Розділ 1 Сонце. Небо. Зорі й місяць. Вони – єдине, що не зміниться, коли я знову розплющу очі. Небо так само вабитиме мене, як і зірки, що приховують сумну історію мого життя. Бо ж...

Поведи мене, – каже, – по найтоншому краю. Все, що ти говориш, я завжди пам´ятаю. І якщо нам світ спопеліє на чистий спогад, скільки все ж залишиться ніжного й дорогого. Як ми падаємо у темряву і як із неї встаємо, як ми робимо добре й боляче, переважно взаємно, як...

Присвячується бійцю ВСУ, який продав мені квиток на потяг 13 вересня 2015 року   Вона помахала брату рукою у вікно маршрутівки і зосередилася на читанні махамантри. Понесла ж її нелегка у дорогу у день сонячного затемнення. Нічого, прорвемося.. На виході з маршрутівки якийсь чоловік...

поезія – мабуть перейде в слова і зникне в провінції від постійного пошуку сенсу життя і провізії де все сходить з рук бліді поетески помалу спиваються співають пісні – акушерством займаються і блядством - як вислід душевних мук   їхні жести і рухи напрочуд театральні а...

Пасажири жахливо штовхалися, вивалюючись із дверей вагону, хоча поспішати їм не було сенсу: це була кінцева зупинка потяга. Гринь про себе зітхнув: він уже відвик від людського суєти та постійних перегонів за найтепліше місце під байдужим сонцем. І все-таки Гринь хвилювався. Всередині...

для початку – ісход щоб повернення збулося блудним сином наче прихід на місце злочину із сірником і бензином - принишклі слуги вітця – бо давно поділили маєтки – землі - стайні подозрілі до всього – але в цьому вони одностайні ти – паршива вівця   не...