(Колоніальні настрої в дореволюційній руській армії) Лірична поема Частина І. Давно вже ніч свої пустелі великі зорі висипа, давно в бараці раби темні, як під водою вічні скелі, на нарах сонними лежать. Висока стеля капа мокра, бо люди дихають, сопуть... а дума сльози із-над Волги на поле рідне...

Відвага пригод нас у море жене, відвага пригод нас турбує, пече вогнем... Крізь ніч і туман іде наш фляґман, крізь ніч і туман. Нема, нема нам спокою в шинках, парує кров на ножах. Як вітер і море покличуть, цілуємо лезо навал, лишаємо перса кончити, лишаємо п´яний підвал, підхоплює...

Пісне, моя ти сердечна дружино, Серця відрадо в дні горя і сліз, З хати вітця, як єдинеє віно, К тобі любов у життя я приніс. Тямлю як нині: малим ще хлопчиною В мамині пісні заслухувавсь я; Пісні ті стали красою єдиною Бідного мого, тяжкого життя. "Мамо, голубко! — було, налягаю....

на могилу коханої я би квіти приніс але де ту могилу шукати у якому безумстві її світлий промінчик згасає я не знаю у світі живих чи мертвих блукає її скорботна душа я не знаю для чого тіло моє живе відтоді як я втратив кохану на могилу коханої я би квіти приніс але де ту...

(Лірична) Білі каштани, Світлі огні, Де б не бував я, — Любі мені. Київські ночі, Зустрічі в саду — В серці, куди не піду. Гори високі, Синь дніпрова, Молодість наша Вічно жива. Київські ночі, Зустрічі в саду — В серці, куди не піду Ми покохались Там, де дуби, В київськім небі...

Забрівши у хащі, закутаний у вітер, накритий небом і обмотаний піснями лежу, мов мудрий ліс, під папороті квітом і стигну, і холону, й твердну в білий камінь. Рослинних рік підноситься зелена повінь, годин, комет і листя безперервний лопіт. Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем, і тіло...

Грудка багряного крику, в чоботи взута червоні, ходить подвір´ям широким, мов по зеленій долоні. Косу тримає на крилах, косу веселу й іскристу. Добре її наточили сонячні промені чисті. Грудка багряного крику, в чоботи взута червоні, ходить подвір´ям широким, мов по ласкавій...

Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й...

Душа відділилась від тіла Ще там, на майдані міськім. Врочиста така, білокрила, Літає і в´ється над ним. А тіло, струнке і спокійне, Ступає в холодних рядах. Довіку його не обійме Ні сумнів, ні згадка, ні страх. І радісно духу дивиться, Як тіло тяга кулемет, Стискає гарячу рушницю І...