Ти виходиш, зачинивши пітьму, ніби стіл. Скільки одягу ми перемололи! Скільки яхт запливало у наші води, скільки там було феєрверків і тіл! Як врізалися ми в сонний натовп, озброєні акордеоном!   Але тисяча тихих вівторків варта години плачу. Один із сусідів колись зупинить на тобі...

Прозаїки, поети, патріоти! Давно опазурились солов´ї, одзьобились на нашій Україні. А як не чути їх? Немає сил. Столичний гамір заважкий мені. І хочу вже на затишок, і, може, на спокій хочеться на придеснянський, і хочеться на мій селянський край. Пустіть мене до себе. Поможіть мені...

Вдарили сурми в маєво листя зеленого, Крила наметів лячно залопотіли, Зорі летіли в очі молодо і черлено, І сон оксамитив непрочумане тіло. Багнетами хряснули карабіни холодні, Сіялась ніч крізь рожеве решето. Смачно кричали сколошкані взводні, І шикувались солдати нарешті. Ковтали останні...

Звіра у барвах води хтось полює у сутінках ринків. Тож маску свою одягни і вії зеленим фарбуй. Набої зі шротом що спить покладуть на столи із ебена: З весни до весни тут скипає вино, кінчається рік, вогненна стрільцям нагорода – троянда чужого: чиясь борода, ліниве знамено збоку на...

  Остання осінь у житті І перша осінь в цьому ...літті Змішали стільки почуттів, Що не знайду найкраще в світі. Тож залишаю в спадок тим, Яких ніколи не кохали, Свою любов, цю осінь, дим... І тишу, щоб вони вслухались.

Ей, не люби мене, дівчино! Як хочеш любощів речистих, Як хочеш розкоші й огнистих Присяг, заклять і зітхань много, Щоб нерви мліли, дух спирало, Кров билась бурно, безупинно І серце в груді завмирало, — Коли бажаєш всього того, То не люби мене, дівчино! Ей, не люби мене, дівчино, Як...

"Спочатку вони ширяли собі райськими перелісками та байраками, воно ж їм і робити не було чого попервах – самі Адам із Євою та й ті святі. Ширяли там, витали та пурхали, і од чого ж, як не знічев´я котромусь із них дури в макітру вступили – проти Бога попер… Аж тоді...

Ось iду по рейцi i хитаюсь, Чи дiйду до краю, чи впаду, Лiс лiворуч, мов зелений заєць, Задивися на мою ходу. Десь далеко одинокий коник Пiсню травам i лiсам згадав: Наче гасне дерев´яний дзвоник, Наче спить i падає вода. Скiльки днiв любилося з ночами, Розтавало вранцi у вiкнi, Скiльки...

Ось він – Бог, ну, а ось – поріг За порогом – поривчастий вітер І вітрила смугасті. І лід Напирає з усіх боків. І крізь вітер – уривки слів І броня усотує піт Десь далеко – випите літо, Вітер вітами б’є навідліг. Ніби краще – коли війна, Так втрачати...