Ой, що то в полі за димове? Чи то вірли крильцями б´ються? Ні, то Доля грядки копле, Красу садить, розум сіє, Примовляє, приспівує: "Сходи, красо, до схід сонця, Ти, розуме, — спозаранку! Рости, красо, до пояса, Ти, розуме, вище мене! Іди, красо, поміж люди, Ти, розуме...

Я не знаю — є Що ще більш таємне Як це співуче слово — Океан. Скільки людей-героїв В твої простори впивалося — Скільки надій ламалося Крізь туман. Скільки народів твоїми водами — Крізь піну невірних хвиль — Змагалося з бурями й непогодами Проклинало могутній Штиль....

моє місто окупують іноземці з пережитками СНД жеруть у букмекерському кафе „львівська брама” корейське м’ясо гадять собаками на газонах п’ють тілько Nemiroff за наші гривні і роблять ставки на український бюджет... моє місто вмирає: скінхеди – марно борються...

Мотив старої повісті Під синім полум’ям святого неба Ріс Олександер. Він Гомера вчив З учителем царів і мудреців, — І тайни зір читав у Нектанеба. Як наша Вольга, він знав серця звірів, До срібноликого подібний Феба. — І розумів, як усміхнутись треба, Щоб Буцефал покірно...

Це було давно. Це було тоді, як нашу землю шарпали турки й татари, а гетьмани українські ходили з козацтвом одбиватись од ворогів. Тоді на Волині було невеличке село. Воно заховалося в улоговині. Круг його були ліси. В селі жили прості люди-хлібороби. Якби не татари, то їм жити було б...

Коли часом на вулиці побачу Вдову убогу, сиротя мізерне, Що к мені руку простяга жебрачу, В німім благанні очі к мені зверне, Тремтить в лахмітті, босе, на морозі, Сльотою бите й гордуванням ситих, — Огнем на серце капають ті сльози, Той жаль голодних, нищих і невкритих. І думаєсь мені:...