берегти вогник переставляти наголоси щоб не задуло конструювати навколо вагіну з долонь реготати й пищати у вікно: раптом хто ж там приваблений вогником навіщо берегти вогник щоб освітило цю залу в мить ігрек щоб зойки частини тіл тіні картин інсталяцій рудо стрибнули на ожилу...

Овес росте край неба у пiсках, Мов сивий дiд, над ним куняє хмара. Похмурий сон: на головах Стоять столiття i бездумно марять. — Росте овес, киває i мовчить. Далеко в морi хилять кораблi Латинський парус у вечiрнiй iрiй. — Овес росте i виростає в лiс. Стовпи страшнi, змертвiлi й...

В горах КарпА, де оленя й орла - якщо пощастить - часом ба, є висота шо зветься гора і хата стара там. Там живе дивина що збирає гриба і ягід з гори згріба. В годину лиху, щоб стригти сосну, прийшла на гору бригаА: і на лисій горі - ні орла, ні огрА - лиш...

Дні Твої скалічено криваво, За туманом мерехтить мета... Так обридла підозріла слава, Так гнобить нещадна самота. Вию псом на мертвім полі бою, Стережу сей попіл і кістки,— Знаю, Бог розсудить нас з Тобою: Сходять зерна, пружаться ростки. Під морозним вітром — біла тризна, Сніг...

Дослідів зливи. Каскади думок. Експериментів напружений крок. Ось Феофанія. Ген там Дубна. В криниці пізнання не бачу я дна! Та голос підношу за бомбардування Ядра таємниці! Хай тихе світання Розчепиться криком хитрющого кварка! Хоч сумнів, як ворон, нав´язливо карка: Навіщо? Для бомби?!...

Один в любов, другий у містику, а третій в гори, де орли... І от якомусь гімназистику вкраїнську музу віддали. І от перебивають копію з солодких руських поетес. Ідуть з утопії в утопію - і називають це "Sagesse". А справжня муза неомузена там десь на фронті в ніч суху лежить запльована,...

...За тиждень, поки школярів у місті не було, трапилося чимало змін, а настрій людей став ще менш впевнений. На вулицях біля колодязів, наче це були оази в пустелі, острівками купчилися запилюжені військові вантажні авта та вози, в тіні біля них, не помічаючи нікого навкруги, сиділи та лежали...

Одлетіла конвалійна Леда на далекі сніжні гаї, і не пахнуть вже липовим медом поцілунки холодні твої. Це початок кінця, о, кохана, о, до лютого болю чужа! Це навіки найкраща рана і до споминів літ іржа. 1930 р.