не забудьтесь до жалощів нащо мені ця подачка мов дідові в чарку монета бо уже ненадовго затягнуть смішні ці смішні ці смішні ці смішні ці тенета бо набридне ж до відчаю і підберу пурпурову спідницю циганки фортуни а тоді западусь збожеволію вмру лиш старого мотиву не виллю на струни

Я би спав із дівчиною з Голландії, Якби її тіло не надто пахло анашею; Я би спав з літературою, Якби її тіло не надто пахло графоманією; Я би спав з рок-н-ролом, Якби його тіло не надто пахло спец-ефектами; Я би спав із собою, Якби моє тіло не надто пахло невдячністю; Я би спав з...

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, Лиш Сонячні Кларнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім — всі планети. Я був — не Я. Лиш мрія, сон. Навколо — дзвонні згуки, І пітьми творчої хітон, І благовісні руки. Прокинувсь я — і я вже Ти: Над мною, підо мною Горять світи,...

Мені ім’я це невідоме більше року. Зустрів я якось це обличчя у майстерні, де машини лагодять. Зустрів я ввечері його в Південному мікрорайоні, в квартирі, на мешканців якої пухка коротка дівчина наводила лихі і чорні вроки. Ми їли печиво, зефір, ковтали чай зелений з запахом...

не знаю чи здатний назвати речі які бачу чи знайду для них правильні слова і відповідний тон голос мій став згорбленим чужинцем закутаним у сірий плащ із балахоном який блукає самотньо в чужому нічному місті його не впізнаю не розумію хто я насправді не знаю чи здатний любити як у...

Не знаю, що мене до тебе тягне, Чим вчарувала ти мене, що все, Коли погляну на твоє лице, Чогось мов щастя й волі серце прагне І в груді щось метушиться, немов Давно забута згадка піль зелених, Весни і квітів, — молода любов З обійм виходить гробових, студених. Себе я чую сильним і...

Не знаю, як це почалось. Прийшов, намовив мені хтось? Чи серце схаменулось: — “Мало!”? Чи щастя весен заблукало? Навкруг долини зацвіли, джерела срібло розлили, і палац став зі знаком лева, на пальці — перстень королеви. Упав самоцвіт на чоло — життя стобарвність...

Мить, зупинися, Ти прекрасна! Й.-В. Гете – Не зупиняйся, далі йди, Ти не ота... Не та – прекрасна.– Мить усміхнулась любо, красно, Відлунком кинула: – Зажди, Ще пожалієш в час біди, Що не сказав тоді, колись: О мить прекрасна, Зупинись!

не кажи що Бога немає що його ніколи не існувало і тепер теж не існує не кажи що весь світ у темряві що тут страшно і нудно а часом просто нестерпно що все пусткою почалось і завершиться також пусткою не кажи цього всього принаймні тоді коли вкотре приходить літо коли тіні...

Не люди наші вороги, Хоч люди гонять нас, і судять, І запирають до тюрми, І висмівають нас, і гудять. Бо люди що? Каміння те, Котре, розбурхана весною, Валами котить і несе Ріка розлитая з собою. Не в людях зло, а в путах тих, Котрі незримими вузлами Скрутили сильних і слабих З їх мукою і їх...