Налетіла куля з поля, забриніла, як пчола,— дійся, дійся, божа воля, як така козацька доля,— куля в груди застрягла. Впав козак, не може встати, ще раз глянув навкруги: «Ах, прегарні сі Карпата! Тут би жити, не вмирати, та убили вороги. Тільки й щастя, що вмираю на землі моїх...

Намивається час, прибуває блакиті і тиші. З позаобрійних днів тече-протікає світ… Називається: Степ. Озивається долі узвишшя — простір і далеч зупинених Богом літ. Піднімається птах… — Сонця довкола! Все вища і вища літа гора. Називається: Січ. Чути...

1 У кожного бувають такі хвилини у житті, коли ми виразно відчуваємо розпач, відчай і жах приторкнення до якоїсь порожнинності, котра начебто існує деінде. Я небагато знаю про такі досвіди інших людей. Це ж тема, якої ми боїмося. Крига космічного хаосу і безмір порожнечі може налякати...

Не про гріхи питай мене а про те що в мені залишилося Ян Твардовський напевно це найважче назвати те що в мені залишилося що вберіг у вирі подій і втрат що лишилося на печальних руїнах моєї пам’яті де втрачені будинки стоять у руїнах порослих травою напевно це...

Олегові Ш I Коли приходиш ніжний і шумкий, І дзвоном слів перетинаєш спокій, Мені здається — весняних потоків Пливуть бурхливі і ясні струмки. Тоді вдаряють спінені думки У таємничість непочатих років, Куди пірве твої юнацькі кроки Далекий шлях — тривожний і стрімкий. Так...

Cтаєш німим. Однак хіба бува німотно, Коли і так не чути крику й аж ніяк не клякне рало Морозу, що спуcкається хустиною в серця скорботно Й стає ще дужчим - мов було його невдосталь, мало? Але його - надмір. Надсил, надсерця. Надтихо щупальці його лоскочуть у змертвілім мозку. І окуляри...

наперекір заходить у мисливця звір настає у звірові весна мисливцеві зелено ложе постелено стріляйся

Напишеш, рвеш... І пишеш знову! І знов не так... І знов не те... Аж доки слів цвілу полову Утома з пам´яті змете! І затремтять в куточках губи... А істина ж така нудна: Усі слова збери, мій любий, — Душі не вичерпать до дна! Хай нерви збуджено, хай скутий Ти весь натхнення...

Ой зацвіла папороть, зацвіла на Купала в темряву між дерев. А у лісі реготом лісовик прокидає шелести і жахи. Ой як хочеться, хочеться взяти скарб — ті червінці-блискавки під дубком. В позолоту кралею уквітчать це життя сучаснеє, що скиглить. Ой зацвіла папороть, Зацвіла. Та не в казці...