На білу гречку впали роси, Веселі бджоли одгули, Замовкло поле стоголосе В обіймах золотої мли. Дорога в´ється між полями... Ти не прийдеш, не прилетиш І тільки дальніми піснями В моєму серці продзвениш.

На великдень, на соломі Против сонця, діти Грались собі крашанками Та й стали хвалитись Обновами. Тому к святкам З лиштвою пошили Сорочечку. А тій стьожку, Тій стрічку купили. Кому шапочку смушеву, Чобітки шкапові, Кому свитку. Одна тільки Сидить без обнови Сиріточка, рученята Сховавши в...

поезія завше мовчить   тому то тепер Андрій Андрійович втратив голос   знаменитий голос російського бітника яким заворожував і яким брав найвищі ноти - немов студент консерваторії - від якого тріскали стелі у сільських клубах і гасли ажурні лампи паризьких...

Із полотна глядиш на мене Таким безмірно сумним зором, А в ньому тиха меланхолія Змішалась з вдаваним докором. У кутиках усток вишневих Таїться скромно відтінь злоби, І є щось в тобі із Мадонни Й з опереткової Ніоби… О пані! Тут тебе у рамі Так дешевенько мож купити, А я не знав ціни й...

Хоч би малесеньку хатину Він мріяв мати над Дніпром, Щоб у вечірнюю годину Животворить своїм пером Народну душу, закликати Громадою обух сталить. Та не діждавсь він тої хати, Священний прах його лежить На березі Дніпра-Славути. Але воздвиг народ розкутий Не вбогу хатку — світлий дім, Щоб...

Я прокинувся спозарання, мене розбудив не будильник мобільного, сповіщаючи про початок робочого дня, і не державний гімн по радіо, і навіть не літр, звечора під часу перегляду футбольного матчу випитого пива – мене розбудив Амур. Це з’явисько, по-іншому назвати важко, позаяк лише...

Сонце гріє, вітер віє З поля на долину, Над водою гне з вербою Червону калину; На калині одиноке Гніздечко гойдає, — А де ж дівся соловейко? Не питай, не знає. Згадай лихо, та й байдуже... Минулось... пропало... Згадай добре, — серце в´яне: Чому не осталось? Отож гляну та...

На вулиці стоять гарматногруді танки, Пороша вкрила спини броньові. Не на парад, здається, а в атаку Загримотять в скаженій куряві... І той сніжок, що кришталем іскриться, Згорить мов порох. І дрімотна ніч Впаде під гусінь, наче біла птиця, Впритул прострелена болванкою між віч. І вже її нічим...

Воно й не таке пережило... Місто старе, не помре Тож фар рафінований промінь, пронизуючи сіре серце, відчує себе безсилим...   Холод за руку бере Щоки іще незчулись, а ними стікає Уж... Ти сказав, що уже не кохаєш, що кохаєш уже не мене...   Залишімо як є. Не руш... Не...

На гілках зелені брості, в небі хмари бязеві. Біля пам´ятника гості на горі Тарасовій. А гостей же так багато в цій порі весновій: всенародне світле свято «В сім´ї вольній, новій». Не Дніпра рокочуть хвилі — сплески океанові: то співають на могилі...