Блукав і світу білого не бачив, на велелюдді, як у пущі, жив. Але почув не шепіт – легіт наче: “Згадай мотив”. І ти згадав мотив. Все, що невірні сльози навертало, поникло враз, бо ти збагнув тоді, що не його – тебе було замало йому у дні і ночі молоді. Як він звучав у...

Повість-колаж у нофах (новелах однією фразою)   Маємо суцільний позачасовий простір виявлення людського творчого чину – від його емоційних зародків до трагічного змагу зі вже набутою емоційністю. У цьому просторі і Моцарт, і теперішній галицький господар можуть розкритись як...

запріть мене в божевільні може там видалять мозок бо кажуть що психи вільні і їх у гондолах возять   їм вчасно дають мікстури як серце вхопить чи пам’ять і слідчий прокуратури цитує Стуса напам’ять   тіла скручений вузол у постелі мокрій снами трагедій душевних...

Моя голова котиться від посадки до посадки як перекотиполе чи мʼяч мої руки відірвані проростуть фіалками навесні мої ноги розтягнуть собаки та коти моя кров вифарбує світ у новий червоний Pantone людська кров мої кістки втягнуться в землю утворять каркас мій прострелений...

Моя душа й по темнім трунку Не хоче слухати порад, І знову радісно і струнко Біжить під вітер і під град. Щоб, заховавши мудрий досвід У скриньці без ключа і дна, Знов зустрічати сірий розсвіт З вогнем отрути чи вина… Щоб власній вірі непохитній Палить лампаду день і ніч І йти крізь...

Моя країна нафталінне стерво. Столітні бані в золотій броні. Конячі гриви. З гетьманом в сідлі. Прогниле мерво в зламаній підводі.   І ноги по воді... І Камінь тоне...

Вона так гарна, сяє так Святою, чистою красою, І на лиці яріє знак Любові, щирості, спокою. Вона так гарна, а проте Так нещаслива, стільки лиха Знесла, що квилить лихо те В її кождіській пісні стиха. Її пізнавши,чи ж я міг Не полюбить її сердечно, Не відректися власних втіх, Щоб їй віддатись...

Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, і не присни, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, не розміняй...

Все в тобі з´єдналося, злилося — Як і поміститися в одній! — Шепіт зачарований колосся, Поклик із катами на двобій. Ти даєш поету дужі крила, Що підносять правду в вишину, Вченому ти лагідно відкрила Мудрості людської глибину. І тобі рости й не в´януть зроду, Квітувать в...