+ + + Можна я ще скажу? Доволі дивно робити вигляд, що саме нас оминув цей спалах, удар риб’ячим тілом об річкову поверхню, думати, що нас не торкнулася паніка травневої зелені, вихопленої з ночі лисячим рухом прожектора. Досі ми думали...

Можна, я крові Твоєї нап’юся? Ніжно губами до горла діткнуся. Легко вплету язик поміж вени – Тілом підуть солодкі треми.   Дощем земляним впаду на руни. Вкрию печатями віка і труни. Опущу в яму земляні груди – Ніби схилились матері груди.   Востаннє на небо...

поэма   давно не писал стихов года полтора надо начинать надо надо надо а то прям стыдно как то перед историей перед будущими читателями литературными критиками аспирантами докторантами надо начинать и вообще как то отошел от литературных будней все работа работа работа клен приезжал...

Мої губи досі болять від твоїх поцілунків Солодко і пристрасно ти проникаєш в мою сутність Розпанахуєш мою душу навпіл І п’єш кров з присмаком авантюри Кров, насичену високоякісним мартіні І дешевим пивом з найближчого кіоску Ти випиваєш, наче йогурт, мою плазму, Мої кров’яні...

Мої шалені вітри Оболоні, Не печіть так сильно долоні, Не залазьте ви в мої вуха, Я вас більше не хочу слухать! А летіть ви швидше у небо, Ви нікому тут більше не треба, Там на всю силу кричіть-завивайте, На всі боки літайте, літайте!   Мої шалені вітри Оболоні, Ви ніколи не були...

П’яний сонет Ні, тебе нема, нема на світі, Ти з’явилася у ніч осінню, І уста твої, уста напіврозкриті Я зустрів побожно, як святиню. Ти з’явилась тихо, щоб мене збудити, Блиснуть і розвіятися тінню, І навіки в серці спогад полишити Про солодку ніч, ясну і синю. Пропливають...

Приснилося, що я вернувсь додому. Іду, дивлюсь: мій край, моя земля, Сміються в сонці золотому Річки, і села, і поля. Ось-ось прийду до хатоньки моєї, Де мати жде мене й не жде, Я скрикну "Матінко!" до неї, Вона на груди упаде. І будуть литись теплих сліз потоки І в них бринітимуть слова: "Я...

Поклін тобі, моя зів´яла квітко, Моя розкішна, невідступна мріє, Останній се поклін! Хоч у життю стрічав тебе я рідко, Та все ж мені той спогад серце гріє, Хоч як болючий він. Тим, що мене ти к собі не пустила, В моїх ти грудях зглушила і вгасила Любовний дикий шал, Тим ти в душі, сумній...

Мой город умер перед Рождеством, посланники продали свои крылья, мои молитвы сорванным мостом ушли под воду. Господи, а был ли тот мальчик, что разбил мои полки, сорвал щиты и разметал границы? Он смелый был, он мог кормить с руки степного волка, он любил зарницы, и горький дым туманов, и...