Треба доглядати наш сад Вольтер Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно в ненастанно Політь бур´ян. Чистіша від сльози Вона хан буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям. Прислухайтесь, як океан співає — Народ говорить. І...

Ой яка чудова українська мова Де береться все це, звідкіля і як Є в ній ліс-лісок-лісочок, пуща, гай, діброва, Вір, дерелісок, чорноліс. Є іще байрак. І така ж розкішна і гнучка, як мрія. Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль». Є у ній хурделиця,...

Якщо в нашій безталанній мові Набереться двісті тисяч слів, То за кожне українське слово Вже поклали сто голів... Нашу мову величаву Чуємо не всюди. І не мова винна в цьому — Винуваті люди. Не вживеться щира мова З кволими рабами, В яких думка на припоні, Язик за зубами. У чиновницьких...

Мовчання - це вир ненароджених слів, що б‘ються під серцем щомиті - і вдень наяву, і вночі уві сні, а потім вмирають, як квіти…   А взагалі, чи комусь потрібен грунтовний відвертий звіт за, так би мовити, звітний період ніким не бачених літ?   І справді, чи...

* * * Палю свій час – дощенту вигораю в повільних чергах, в сутінках чекань. Пір’їна, що відбилася від зграї, останній спогад ірію втрача. Згоряє мить щемлива в апогеї. Життя стікає воском на вівтар. Сізіф і камінь, скеля з Прометеєм пір’їну молять, щоб не впав...

Зірки помиляються раз, собі не знаходячи статусу, Зриваються з даху небес мертвими метеоритами. Мої екзотичні мрії свої розпускають кактуси На голеній голові. Сонячним плетивом вкриті ми,   Ніби китайкою трауру. Війна аж до жару розпечена. Трюми ховають щурів – що їх врятує від...

Маленький хрест у полі чорніє на снігу. Ім´я дощі вже змили, не видно і могили,— забули всі поволі за вірного слугу. І не спитають люди, хто в бою тут поляг. Хто згадує одного, коли могил так много і хрестики є всюди по горах і полях! Ти поклонись покірно йому, бо він страдав! Чи...

Йду собі, і втома ламає крок, Йду собі, і крук в піднебессі пильний - наче хрест на сонці, раптом дзвінок, з-під землі дзвонить могильний телефон. Він деренчить, а ти мовчиш, напевне, навпаки, має бути, тільки серце стукає: коли ж, коли ж я позбавлюсь нарешті цієї...