місто наче ребра великої доісторичної тварюки або хворого глибоководного кашелота місто пахне і відлунює тисячами туфельок місто де тебе немає і ніколи уже мабуть не буде місто напхане тисячами повій і доларових проституток місто без тебе це навіть уже не місто а так собі просто суціль...

Півкола, прямокутники, квадрати; будинки із бетону, криці й скла; скрізь радіомузика, автомати, і над усім — звитяжний знак числа. Кругом сади. На їхні пишні шати спадає водограїв срібна мла, а з неба, де горять ясні блавати, спливає золотиста мушмала. Тут мешкає одна...

Очі безмежно вологі, Спалахи древнього міста. Я тут брела до знемоги Років, напевно, зо триста.. Я розчинялася сонна У підборідді туманів. Місту вчувалося сонмо, Що спантеличено манить. А на світанку долоні Легко знаходили дотик.. Вечір відстав на пероні, Бо невловима я, доти... Поки бреду до...

місто пливе наді мною пачками синіх хмар із заводських димарень відштовхуючись наче веслами берега похмурих риштовань залізобетону і пластику місто дихає товстелезними мов гаванські сигари трубами виходячи кожним недоладним словом ніби перед образом дівчини на першому побаченні й...

місяць зливає віск на нічну ріку, ліс понад нею став - й ні шелесь хтось тобі поробив - завжди й днесь множити луну слів гомінку крикнеш із того берега, де човни вгризлися у пісок, що й не руш ловиться голіруч, голідуш здушений в горлі плач, хто за ним? ось вона, я,...

Місяцю-князю! Нічкою темною Тихо пливеш ти Стежков тяємною… Ніжно хлюпочеться Воздушне море, Так в нім і хочеться Змить з серця горе. Місяцю-князю, Ти, чарівниченьку! Смуток на твойому Ясному личеньку. Із небозвідної Стежки погідної Важко глядіть тобі В море бездонне, В людськості...

Місяця срібний дзюб Там, в далині, вгорі. Місто — камінний куб, Сум і сон – ліхтарі. Зовсім звичайна річ, І не помітив я — Помандрувала ніч В чорні, німі поля. Зовсім звичайне все — Стіл і папір, книжки. Хвиля (чия?) несе Тихі мої думки. Зникла стеля, стіни —...

(Версія) Василеві Корпанюку Коли немолодий чоловік повертається додому, він іде зарінком, він іде лісом, він іде над потоком, він обминає скалу. Він у дорозі награфить на красивий камінь, він облюбує в дорозі плескату плиту, буває, що й картату. Він візьме каменину на руки і понесе її вгору, бо...

+ + + Мічений вимучений чоловік, схожий на виноградну лозу. Історію зраджує тремтіння повік. Візьми з моїх рук цю отруту - я потім ще принесу. Ах, ці міста, забуті богом міста - ніжні, як виноградники по зимі. Нас в цих містах вимучує самота. Єдине, що тішить - ми в цій...