Минула ніч тривожно і безславно. І скрізь степи і всюди вороги. Коли ж ти вийдеш, ніжна Ярославно, На темний вал одчаю і жаги? Невпинний вітер мече гострі стріли, Високе сонце п´яну спеку ллє. А я не бачу, де ті руки милі, Що захистить могли б життя моє. Лише Кончак дочку свою вродливу...

Минула холоднеча. На годині За день стара шипшина зацвіла. Не забагато треба і людині – Хіба лише душевного тепла. Та найчастіш його й не вистачає. Не про застолля я, Не про банкетний хміль,– Про слово, що виводить із відчаю, Тамує в серці незглибимий біль.

Плесо спить. В очерет Тiкають переляканi брижжi. Келiх, наповнений нiччю вщерть, Келiх нiччю по вiнця — смерть, i от Над щетиною бору Появляється Мертвий Крижень. Крила йому свистять залiзнi, Оливом повнi потужнi жили, Вiн летить, i пiзнi Птахи ховають голову пiд крила. Трава тремтить у...

Василеві Герасим´юку, побратимові Музей не зачиняється о шостій, і тепер ми, безпритульні, бачимо наш грудень: Ворохту у снігах, чужих людей,які жестикулюють біля клубу, і виносять обладнання з автобусів, і камери, і світло зимове ущухає блискавично, а Карпати рушають поза мову,...

Коли усе в тумані життьовому Загубиться і не лишить слідів, Не хочеться ні з дому, ні додому, Бо й там, і там огонь давно згорів, — В тобі, мистецтво, у тобі одному Є захист: у красі незнаних слів, У музиці, що вроду, всім знайому, Втіляє у небесний перелив; В тобі, мистецтво, — у...

У титрах мрій ми генії всуціль, самі і сценаристи, й режисери. Прем’єр уявних спокуша нас хміль, довкола – доброзичливі партнери.   І ще в наївних кінопробах снів, де барви одчайдушні й незрадливі, де кожен більше прагнув, ніж умів, ми оптимізмом молодим...

Ні, їй-право, дивне сяйво є навколо слова! Українську мову в Ялті чув я від Светлова: про Руданського Степана принагідне мовив, і полинув на Вкраїну вітру ніжний повів. Ми з будинку йшли до моря смуглі, загорілі — Луговськой, Светлов і тут же — Вікстрем, Нонешвілі. Говорили, що...

Оповідання з народного переказу І Було се дуже давно. Ще як на наші землі набігав дикий кочовий нарід печеніги й нищив та руйнував села й міста, а людей убивав або забирав у тяжку неволю. А панував тоді в нашому славному золотоверхому Києві князь Володимир. У князя був син Михайлик....