Ходить літо берегами в шумі яворів, і замовкнув над полями журавлиний спів. В хвиль блакитнім прудководді сонце порина... і в барвистім хороводі одцвіла весна. Тане хмарка кучерява в небі голубім. Мліє день, і мліють трави в лузі запашнім. Але труд забув про втому, про квіток печаль, і у полі...

Топчуть ноги радісно і струнко Сонні трави на вузькій межі. В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим надхненням жить! П’яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, мов свіча, — І тремтить схвильоване колосся, Прихилившись до мого плеча. В сотах мозку золотом...

Нового літа сині коні Вже пролітають вдалині. Беру, мов квіти, у долоні Твою любов, твої пісні. Встає від Києва до Львова У золоті тисячоліть І Володимира обнова, І Гетьмана залізна мідь. Не знаю я, що доля стеле, Та хай не смерть і не відчай: Вже прокидається мій Велет — Мій...

ДИСОНАНСИ: ЗЕМНЕ І НЕБЕСНЕ Духмяний серпень. Слід зелених яблук біжить повз аґрус в мокру мураву, дощем притоптану... Рожевий зяблик тримає в дзьобі бабку, ще живу й прозоро-синю. Два великих ока усі свої фасетки до небес звели захмарених: строкато і широко у високості. Ген чатує пес на...

Улітку наша річка обміліла Пливе собі лішіво, як і всі. Що ледачіша, як усі. Там окунь Заплямкав по-хижому — і рибки Розсиплються сріблястим водограєм, Тікаючи від нього; там норець (Пірникоза, як кажуть паші діти) То білими виблискує грудьми, То щезне у воді, лиш розійдуться Круги...

літо минуло як і минає все і ось вже стою на березі засмученої осені чекаючи на човен в далекім тумані те сонце що так лагідно гріло руки й поза моєю волею пекло мов крізь лінзи кволо тепер схиляється над лісом я беру його у свої долоні мов у човен намагаючись перенести щось...

Літо скрапує з ягід липня, З дзьоба лебедя, з білих яблук. Сонце жовто до листя лине, Залишає іржаві плями. Вечір плямкає. По калюжах Ходять хмари. На видноколі, Там де вітер у кронах тужить, Світ народжують мавки голі. І скрекочуть високі гнізда, А чи бузьки у...

Лічу в неволі дні і ночі — І лік забуваю. О господи, як то тяжко Тії дні минають! І літа пливуть між ними, Пливуть собі стиха, Забирають за собою І добро і лихо! Забирають, не вертають Ніколи нічого! І не благай, бо пропаде Молитва за богом. І четвертий рік минає Тихенько, поволі, І...

  Цупкі клапті слів скріплюють докупи матерію всього. Це те, що в мені є невід’ємною частиною торби. Наповнена на повному серйозі порожнистим камінням, вона змовчує похмурий день. Учора літо різало вени, брудні калюжі цікавилися розжареними черевиками. Сонце мило голову; від...