Було колись в Буковині — Добре було жити. Не знали ми, що то біда Та що то тужити. При кобзині зійшла днина, При скрипочці нічка; А вна собі молоденька, Як у траві чічка. У батенька у Стефана, В Волощини неньки Пробувала. Не спиняли,— Що багло серденько, Що хотіла, те й робила:...

Лукаш любив карти а не програвати мурмотів нудно: — Бубна карта згубна

Лукій, коли вмирав, то телефонував перш зятеві: "Корову бери – й не думай! Зараз молочне в ціні, а вона молода – ще викупиться тобі, побач!" Лукій сину не телефонував зразу – воно непутяще, корову йому не даси – занапастить, а мотоцикла, то й так візьме, бо в зятя...

  Я відлунав, тож навіщо беззвучні дебати? За дощами дощі й обляпані мороком хмари. Падають янголи вниз. На небесах ренегати, А на душі півдуші, і сьогодні зачинено бари –   Краплі гіркого катма, змокли розпечені скроні. Трепетом мерзлих птахів б’ються у шиби...

(Із Бориса Чичибабіна) І статуї Христа, і статуї владик у сяєві колон поникли нині в нішах… Ти, справді, левів град. Жорстокий ти і пишний. У тебе пізній хрест. У тебе грізний лик. О бідне місто лір, навіщо цей обман в твоїй красі, в її важкім, ворожім дійстві? Я вірний злидоті урочищ...

Стрибну на трамвая приступку, зі дзвоном вперед покочу: ось стрімко крокує Ступка, ось каву п‘є Покальчук.   А ось - як взагалі повірити? - навіть у горлі ком: рудий весь з очима сірими - Франко…   А це - граціозний, мов кіт від самопальних кутюр, геній,...

КАВ´ЯРНЯ «ШТУКА» Юнацьких зваб СОЛОМЯНИЙ БИЧОК У павутині харапудних вулиць Така от штука Кнайпик Світлячок Львовезно Сум висотує минуле За тим минулим Казиться душа Не кається Межи дощів та мряки Щоб мрія мов сполохане лоша Переганяла старість Як собаку То я не той Не тут Не...

Коли визначаєшся, нарешті чого насправді хочеш, настає час діяти. Людство ділиться на ці дві категорії: люди, які говорять, і люди, які діють. Одні жаліються на долю та обставини, марнують час у проговорюванні банальних речей, зрозумілих без слів, так й не дозріваючи до дій. Інші менше...

I вiн, биру*, найстатечнiший у селi чоловiк, пiддався спокусi молодої вдови, i, як стемнiло, i в хатi заснули втомленi жiнка й малi дiти (два старшi сини спали на сiнi на хлiвi), вiн тихо вийшов з хати на подвiр’я i городами подався пiд Горбок, де жила вдова. Скрадався, мов злодiй, при...

З-під вій — блакитна тінь, ознака нестеменна, Й рожевий слід лишивсь на грудях де-не-де, А він уже ступив ногою у стремена, І кінь його баский вже гривою пряде. Лишилася сама, коханка безіменна, І дивиться на путь, де курява паде. Одного вечора, як праця цілоденна Кінчиться геть, вона...