кричатиму бо дружина коханого мужчини мої сліди із хати вимітає   та він бажає щоб ми їли з одної миски й годували тіло лише ним   коли ж завагітнію і вона схоче носити біля грудей цвіт чоловіка   за одну ніч моє волосся всохне від горя   чоловіче твоя...

Крови б, крови i сили вiдерцем Святогором понести до мас! Якби можна помножити серце, Я помножив би тисячу раз! I роздав би, роздав би, роздав би, Як промiння моєї снаги, Так, щоб свiт загорiвся i став би, I розбив би старi береги!

кроки навколо своєї осі він накапував свічкою   коли було темно стояв на місці   вікна повертав проти вітру   по годиннику визначав народження дерева   набавившись просився на руці до мами   ото тобі сину гори поросли навпроти хати йди полий щоб...

…Цей чолов᾿яга був, такою собі, притчею промовляння. Рідкісної вдачі та удачі садівником у нашому кооперативі. Невисокого зросту, коренастий, з наче закороченими сильними руками та ногами. Шкіра, чомусь, з темним відтінком, завжди наче трохи зволожена. Пересувався без квапливості....

Так… не помітно рік за роком спливає десь-кудись моя подоба… Зникає… Я не бачу тіні… хоч тінь – моя… (так я ж не тінь). Р-р-ричить і з кр-р-риком покидає свою, замелену кусками, тр-р-ривожних слів… холодну плоть   В руїні...

Ірині ми будемо жити на тихому-тихому березі в дитячій іще не наляканій єресі неначе у Форосі в еросі недремний наш страж нескінченний наш серпень відбитки засмаглого тіла твого роздрукує на теплім піску як на ксероксі тайнопис солодкий клинопис коліна і лікті і вузлики гулкі переповнені...

В ресторані київськім Питає директор: — Кто шумєл здесь — контрольор, Ревізор, інспектор? — Кухар каже: — Ето тіп В вишітой рубашкє По-українскі мораль Рєзал нашей Машкє. Распєкал: «Ваш борщ такий. Що не можна їсти». — Розжірєлі, стєрвєци, Націоналісти.

Цей, послідовний, убивав, дубасячи в саме обличчя, стріху, Як на екваторі жгутом звивалися, цвіли вапном його брати-дощі, Й над крики галченят приходив в Галич і сльозу збирався втерти вітер, І запізнілий денді брів канавою свого життя у білому плащі. І небо ширилось, більмом білів цемент під...