В жадобі змучений, утомлений від спеки, З домівки рідної ти йдеш в краї далекі, Так заверни мерщій суди Напитись чистої води. Дивись: мій простий зруб із дерева старого; Ні мармуру мені, ні спижу дорогого Ніхто ніколи не приніс, Щоб струмень мохом не заріс; Але спокійно глянь у глиб мою...

В жадобі змучений, утомлений від спеки, З домівки рідної ти йдеш в краї далекі, Так заверни мерщій сюди Напитись чистої води. Дивись: мій простий зруб із дерева старого; Ні мармуру мені, ні спижу дорогого Ніхто ніколи не приніс, Щоб струмень мохом не заріс; Але спокійно глянь у глиб мою...

В кам’яному дольмені звіздочит обкурює кров’ю, мов прутиками із ялівцю, все нічне небо – від земних виразок, що з надміру скла, аж до гутного обліку всіх червонолицих життів. Де всі індіанські родоводи відбулися, та зміни вивісок народів позводили рахунки одні з одними,...

Давно, іще в шістсот якомусь році, ну, цебто більш як три віки тому, коли носили шпаги ще при боці і розважали стратами юрму, коли відьом палили при народі, коли наук не знали ще ладом, —   кажу, давно, кажу, у Вишгороді підсудна Анна стала пред судом.   Було тій...

Я долго ждал эту командировку. Впрочем, не то чтобы ждал. Просто всегда знал, что она наступит. Я уже сделал несколько шагов по направлению к ней, достаточно неудачных, конфузливых. Мне всегда казалось, что она что-то чувствует ко мне, но никогда не сделает первого шага. Поэтому я делал эти...

это солнце напролом солнце напролом Василий Бородин1. «Отвори», - стучится Матильда, полосатая кошка. За окном льдинки стучат Друг о друга бьются Тонкими нотами ксилофона Высокими струнами пиццикато Но время идет Пейзаж разворачивается крылато Разверчивается из каждой...

Вона прийшла, поштарка неба, З таких віддалин світових, Що мір і знань замало в тебе, Аби щось мовити про них. Ти де була? Від кого вісті? Летіла скільки днів, годин?.. І астрономи, мов кліністи, Вивчають склад її тканин. Вся машинерія космічна (Ракети, роботи, зонди) Вишукує: ти органічна Чи...