Квітчастий луг і дощик золотий. А в далині, мов акварелі, — Примружились гаї, замислились оселі... Ах, серце, пий! Повітря — мов прив´ялий трунок. Це рання осінь шле цілунок Такий чудовий та сумний. Стою я сам посеред нив чужих, Немов покинута офіра. І слухає мій сум природа....

Сницеру дана урочна робота: Взяв він уламок од чистого злота І для бенкетів, запевне веселих, Викував сутий і хупавий келих. Глибоко карбами грані обводив, Паростки й листя по стінках виводив, Грони родзинок розкидав усюди,— Каже: «Іди тепер, келих мій, в люди! Дно твоє, келих,...

Вiтай, замрiяний, золотоглавий На синiх горах... Загадався, спить, I не тобi, молодшому, горить Червлених наших днiв ясна заграва. Давно в минулiм днi твоєї слави, I плаче дзвонiв стоголоса мiдь, Що вже не вернеться щаслива мить Твого буяння, цвiту i держави. Але, мандрiвче, тут на пiсках...

  …львівський double-deck відходив вже по тому як вщухло та зітліло гучне сонце, довкола головної київської автостанції сичала та купчилася яра серпнева темрява й незлічені помаранчево-затруєні ліхтарі, які мов тернові кущі та виноградні лози розросталися вздовж транспортних...

Дерева налились червонню свого Києва - Жуляни, Південний помідор від сорому так неохоче лізе в рот, Я радіо пригадую - воно приємне - і Оляни, Оляни, що назвалась Рутою навік щасливий, еротичний рот. Я памятаю Прорізну, ту осінь, Дмитро, Сашко, а ще із нами був Ліпков, Оляно, також памятаю...

* Останній політ листка. Осінь його заколише, і почнеться відлік вічності.   * Тиша з’являється нізвідки: кілька дерев, лавка і твої очі. А за рогом – бензинне пекло.   * Як полічити цілунки? – Починаю і знову збиваюсь. За що мені в школі ставили...

Ким ти зріс – чи явором, чи буком, Може, кленом з зіркою на шапці, Друже мій, похований за Бугом Разом з кулеметом у тачанці? Бомба з неба... Прилетіли коні, Зранені осколками, і впали. Корчились тумани в оболоні, Ми нічого в коней не питали. А вони заплакали криваво І померли. Що вже їм...

ким я був коли мене ще не було про що я думав коли не вмів думати може тоді мене хвилював легкий політ бджоли над всесвітом запашної квітки? може тоді я умів розмовляти із рибами? може тоді я ще не вмер? пальці мої забули доторки до обличчя коханої губи мої пересохли від спраги...

Кинджально довгі трасові вогні Поволі ближчають... Аж поки чийсь затінений салон Мене минув І щез... У темряві водійське моє "я" Запрагло швидкості. Заради чого? Невже спішити, То й означає - жити? Траса обачливо мовчить, І я мовчу, Але уперто й стислозубо...

Кину жаль і смуток лишу, Власне лихо заколишу І братам співати стану Про любов, красу весняну. Дам їм світло серед ночі, Просвіщу їм сонні очі, Серед пущі стежку вкажу І про рідний край розкажу. Поведу людей до бою Із неправдою лихою І про волю в ріднім краю Браттям-другам заспіваю.