І Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося — осталися Могили на полі. Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Високії ті могили Чорніють, як гори, Та про волю...

Іванова хата стояла давно, як небо, відколи поставили. Дощі зливали їй на руки, сонце лице палило, ніч від напасті боронила. Та мала хата мрію - Івана з того світу вернути. Бо, як літа гримнули хворобами, не втримався чоловік на землі . І благала хата: - Та нащо він тобі, Боже? Як для янгола...

На свято одкриття памятника Був один такий час: на важких терезах Вже хиталася доля Вкраїни, А вона, наша ненька, стояла в сльозах В спадiванню страшної хвилини… По широких степах ще котилась луна, Марний вiдгук крiвавої сiчи, І надходила нiч — непрозора, сумна, Що мов пугач...

Відповідь на його Посланїе La poesie n´a pas la verite pour objet, elle n´a qu´elle-meme. Charles Baudelaire[1] Hi, мій учителю і друже, Про мене все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням І невгамованим сумлінням, Життя...

Що світ спасе чи врода чи краса - брехня. Ти створиш ідеал - та він живе лише в тобі й для тебе. Й навряд чи зацікавить схований у глибіні морів корал, Бо він належить лицювальній плитці - залицяльник неба.   Ти скажеш краще, гіршими твої слова Вже стали, в дзеркалі відбившись - на...

Під пнем перегнилим в болоті гнилому Вертяться, клубляться дрібні черв´яки: І вродились, виросли й гинуть у ньому, А другі їх тілом живуть залюбки. І сниться їм, бідним, у пітьмі кромішній: Десь сонце горить у всім чарі весни, А в сонця промінні, у рардості вічній Гуляють і золотом сяють...

Таке буває не щодня, та все ж... Коли іду кудись із дому (на роботу тощо), то вона відв’язує човна, у хащах десь на узбережжі вогкої кімнати принишклого човна і, відштовхнувшись злегка, – так починає веслами гребти, пливти на інший бік цієї темної ріки (пославшись на...

Небо хмарами повилось. Тиша неземна. От і добре, що скінчилась. Ядерна війна.

Давно було. Дітей маленьких двоє, Побравшися за руки, по квітчастих Лугах підгірських, стежкою вузькою Попорек нив, в жарку літнюю днину Ішли з села. Старшенький хлопчик був — Біловолосий, з синіми очима, З конем вербовим у руці. У нього За пазухою добрий кусень хліба І квітка на...