знає мене як облупленого знає про всі мої вади і переваги мов хтива повія стежить п’янкими очима роками і десятиліттями куди б я не йшов і де б я не був відчуваю її важке дихання знає що часто про неї думаю іноді намагаюся говорити але нічого не виходить коли наближаюся...

За греблею трьох днів і трьох ночей, де вир закляклий, безодня зелені в півсоннім півбутті безкрая. Прив’язані до пнів, попутані вітри й бог ляку столиций, хитрий бог, що все нове обличчя має. Приземні блискавиці-змії сковзають пнями слизькими від роси, що молоком холоне в склицю. Ніч...

Знаю, сіренький я весь такий, Мов осінній на полі вечір... — Тягарем минулі віки На стомлені плечі! Серце здушили мені — мовчи! О майбутнє моє прекрасне! Чуло серце тебе вночі, Що ж — нехай собі серце гасне! Хтось розгорне добу нову — І не біль, і не гнів, не жертва!...

Знов рік минув. Знов крок один вперед ступило всім нам дорогеє діло, і хоть збільшився людовладців гнет, ми дальший крок підем робити сміло, і як гора не спинить вихру лет, не спинить тьма, щоб світло не зоріло, так гніт, надсилля ані самоволи бойців за волю не зжене із поля. Знов рік минув!...

Зовсім голенькі купались дівчата. Ніч була тепла, Імла як смола. Блиснула блискавка, Всі, мов качата, З річки – туди, де одежа була. Вкрились хустками, стислися вкупці... Страшно, що блискавка може убить? Ні, у дівчаток було на думці: Мабуть, десь хлопці поблизу в цю мить.

«Піди туди — невідомо куди, принеси таке — невідомо яке»,— загадують героям у казках. І коли сміливці зрештою приносять те, що від них зажадали, ми навіть не дуже дивуємося: адже у казці все збувається. Інша річ, коли таке трапляється в житті. Ми ходили туди...

— Як ти співаєш, Півне, веселенько... — А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя, Виводиш гарно так і жалібненько, Що іноді аж плачу я... Як тільки що почнеш співати, Не хочеться й пшениченьки клювати,— Біжиш в садок мерщій... — Тебе я слухала б довіку, куме мій, Аби б хотів...

Про нашого діда казали, що він уміє злодіям одводити очі. Ніби й справді він щось таке мав. Їдемо оце до схід сонця в поле. У полі скрізь лежить іще клубкам густий туман. Покаже він батогом у поле й гукає: — А глянь, глянь, скільки ото сивих кабанів понаганяв він у поле. (А хто саме...