Фото, які Стас поставив у режим слайд-шоу, були присвячені якійсь приватній дружній вечірці. Подібні жанрові знімки зазвичай робляться на простенькі фотоапарати чи телефони, але Стас мав дуже пристойну дзеркалку, й тому одноманітні знімки з простого зібрання людей під час застілля, в оточенні...

Засліпленим дощем тягнеться бруківка. Плентається шлях, змійкою збігає. Так, я пам’ятаю!! Як твоя платівка грає.. Грає. Грає!!   Нескінченно грає, куривом струмиться. Я стою навпроти квітів підів’ялих. Знаєш, я шукала і тоді чекала, і тебе чекала. Щоби нам...

Був на Русі один пан, який неймовірно пригнічував своїх підданих: не тільки мусили працювати на нього, але ще він відбирав від них все, що можна було. І не було в них у дворі нічого — від корови до яйця, — що б могли назвати своєю власністю. Довго терпів бідний люд те знущання й...

листівки кольорових снів розклеюю по сірих стінах де цвях синів на витатуюваних стигмах постала кров там де цвях синів ластівки барвистих снів поки голодні ворони відлітають у ніч як 20-го вересня в ирій поки світанок ще не боронить відлітають у ніч листоноші замовлених снів (в кольорових...

Колисав мою колиску Вітер рідного Поділля І зливав на сонні вії Степового запах зілля. Колисав мою колиску Звук підгірської трембіти, Що від неї зорі меркнуть І росою плачуть квіти. Колисав мою колиску Голос недалеких дзвонів, І веселий спів весільний, І сумний плач похоронів. Колисав мою...

Заспіваю вам не пісню Про стару старовину, Розкажу я вам не казку, А бувальщину одну.   Розкажу вам про минуле, Що вже мохом поросло, Що, нащадками забуте, За водою поплило.   Перед вами стародавні Пройдуть хвилями часи, Із могил до вас озвуться Наших предків...

Як ми можемо жити, сміятись і дихать? Як могли ми чекати — не битись, а спать В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять. І коли приволікся заплаканий ранок, Вас покликала смерть у похмурій імлі — А тепер наші душі і...

Затиснутий тілами у вагоні метро, немов стою у велетенському хорі, що виконує реквієм,– співає зосереджено, з почуттям, але мовчки, лише то тут, то там, дисонуючи, щось жебонять окремі солісти.   У вагоні чомусь темно, і лише ліхтарі тунелю час від часу...

зафарбуємо годинник будем жити так як хочем- о як тіні попідтинню як долоня у доло- ні ніхто нас не розлучить і ніхто не залоскоче ні русалки ні мочалки ні відьомське помело дерев’яна огорожа солов’їні караоке репродукції на стінах і фабричні килими всіх забути поіменно...