Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, а ми,...

  Отче наш, що є на небесах, залишайся на небі, а ми залишимося на землі,
яка іноді буває такою прекрасною…
                                             ...

жінка розвіює попіл: тиша приборкана, та залишається клопіт – я, недоторканий. жінка ворожить на картах, з кимось шепочеться… бути нічого не вартим хочеться, хочеться.

жінка розгублена біля чужого моря волосся розтріпане, кеди стоптані шепоче ім´я обвітреними губами тутешні думають: жінка втратила чоловіка але я чула ім´я, яке вона вимовляє це не ім´я чоловіка, це не ім´я дитини вона стоїть над морем і кличе...

Жінка стоїть при труні, Гріє руками холодне чоло. Вона не зуміла віддати тепло Найближчій людині за ночі і дні, За довгі літа невеселі, трудні. Шепоче: – Я надто скупою була На кожну краплину, часину тепла. Тепер воно кригою стане в мені.– Торкнулася кіс, А вони крижані.

жінки на високих підборах похитуються, мов жирафи такі нестійкі та ніжні купую чутливу плівку і довго сиджув інеті а що ще робити з грішми на що витрачати час? найкращий вид самогубства напевно стрибати з даху ще можна включити газ тоді, коли одяг знятий між нами лише...

Весняними ясними вітрами Наші перші овіяно драми, Наші перші щасливі незгоди, Наші чисті закохані гніви. Які в них були насолоди, Які у них чулися співи! Пронеслося, як сонячні зливи, На ниві чужій упало. І прийшов хтось інший, щасливий, У серпі його сонце сіяло, 1945, Мор (Угорщина)

батьківщина тебе зустрічає уніформою митника солодким слоґаном задоволеного політика ґрафіті у якому місцева софістика - димом вітчизни з цигарки - запханої в рукав -   запахом самогону – студентами у вагоні кількома горобцями що не дають доїсти вороні запліснявілий сир...