Завантажити

багато прізвищ?
Я не відразу зрозумів, кого він має на увазі.
- Дівчина, про яку я запитував у вас, на набережній Жевр. Як ви її називали?
- Денні.
- Насправді її звали Домініка Роже. Але у неї були й інші прізвища.
Домініка Роже. Можливо, саме під цим прізвищем вона отримувала листи „до запитання”. Я жодного разу не бачив, яке прізвище було на конвертах. Вона відразу ховала їх у кишеню пальта, прочитавши.
- Може, ви знали її під іменем Мірей Санп’єррі? – запитав Лангле.
- Ні.
Він розвів рукам и й дивився на мене поглядом, повним жалю і співчуття.
- Думаєте, вона ще жива? – запитав я.
- Ви справді хочете це знати?
Я ніколи так чітко не ставив собі цього питання. Якщо бути чесним з самим собою, я мав би сказати „Ні. Не дуже”.
- Але навіщо? – сказав він. – Не треба втручатись у хід речей. Може, одного дня, вона стрінеться вам на вулиці. Ми ж з вами зустрілися…
Я відкрив жовту пластикову папку. На вигляд, у ній було з десяток аркушів.
- Краще читати все це на свіжу голову… Якщо у вас будуть запитання, дзвоніть.
Він покопирсався у внутрішній кишені піджака і простягнув мені маленьку візитну картку, де було написано: Лангле. Авеню Шуазі, 159, з номером телефона.
Зробивши кілька кроків, я обернувся. Він не рушив додому. Він стояв там же, посеред тротуару, і спостерігав за мною. Він, точно, не зведе з мене очей, доки я не зникну в кінці авеню. Коли він ще працював, він мабуть часто стежив отак за кимось, у зимові дні, як сьогоднішній, чи, може, й ночами, заховавши обидві руки у кишені габардинового пальта.









„Не треба копирсатися в минулому”, сказав мені Лангле, коли ми прощалися, але того зимового ранку мені ще довелося зробити довгий перехід, перш ніж я дістався додому, на іншому кінці Парижа. Чи справді випадково я опинився на площі Італії, після двадцятилітньої перерви, де мені з банкомата випало повідомлення „Нам дуже жаль. Ваші права недостатні”. Жаль чого? Я був щасливий, того ранку, і ясний. Нічого в кишенях. І цей тривалий перехід, розміреним кроком, з зупинками на лавах… Я шкодував, що в мене не з собою чорний записник. Я міг би скласти перелік паризьких лав уздовж різних маршрутів – північ-південь, захід-схід, цих лав, які позначають якийсь етап, де можна перепочити й помарити. Я вже перестав помічати межу між теперішнім і минулим. Я дійшов до мануфактури гобеленів. З часів молодості – і навіть дитинства, – я завжди ходив пішки, і весь час тими ж вулицями, аж час став прозорим.
Я пройшов через Ботанічний сад і сів на лаві, на центральній алеї. Мало перехожих, через холод. Але сонце й далі світило і синь неба була такою, що час, схоже, спинився. Досить було досидіти тут до смеркання й темряви і потім вдивлятися у небо, знаходити там нечисленні зірки і давати їм назви, не будучи впевненим, що вони справді так звуться. І у пам’яті зринали цілі уривки з улюбленої книги, коли я жив на вулиці Од, - „Вічність через світила”. Її читання допомагало мені чекати Денні. В той час було так само холодно, як тепер, на лаві Ботанічного саду, і вулиця Од лежала під снігом. Але, попри холод, я погортав аркуші, складені у жовтій пластиковій папці. До них було додано лист, підписаний Лангле, якого я не помітив щойно, коли зазирав до цієї папки, а він сказав „краще читати це на свіжу голову”. Лист, який він написав нашвидкуруч – ледь розбірливим почерком, – у своїй квартирі, перш ніж передати мені це досьє.

Шановний добродію,

Я вийшов на пенсію десять років тому, тобто я ще працював у різних бригадах на набережних Жевр і Орфевр, коли Ви вже писали книги і я їх усі прочитав, дуже уважно.
Я, звичайно, добре пам’ятав, як викликав вас до свого кабінету для допиту, коли ви були зовсім молодим. У мене хороша пам’ять на обличчя. З мене часто кепкували, твердячи, що по десяти роках я можу впізнати людину, яку бачив тільки один раз зі спини, випадково, на вулиці.
Назавжди покидаючи службу, я дозволив собі взяти з архівів колишньої „світської” бригади кілька згадок про свою роботу і, серед них, це неповне досьє, яке стосується Вас і яке я вже давно мав намір Вам передати. Цей день настав, завдяки нашій сьогоднішній зустрічі.
Можете розраховувати на моє мовчання. Тим паче, що Ви пишете в одній зі своїх книг, що, живучи, ми завжди завдячуємо чиємусь мовчанню.
З дружніми почуттями,
ЛАНГЛЕ

P.S. Щоб цілковито Вас заспокоїти : справу, деякі документи якої лежать у цій папці, було остаточно закрито.

Що далі я гортав досьє, то натрапляв на все нові біографічні довідки, донесення, протоколи допитів. В око впадали прізвища – „Агхамурі, Галі, будинок „Марокко”, університетське містечко, нар. 6 червня 1938 р. у м.Фес. Видає себе за студента, агент служби безпеки Марокко. Посольство Марокко… Жорж Б., прізвисько – „Рошар”, волосся помірно шатенове, ніс прямий,

читати