Завантажити

відблиски сонця. Я почуваюся легким, вільним від докорів сумління, від почуття не знати якої вини. Все буде, як раніше, чи, точніше, у наших життях уже ніколи не буде ні до, ні після того, отого „чогось дуже серйозного”, того зламу, завади, первородного гріха – я марно шукаю влучного слова, – того тягаря, що ми носили в собі, попри нашу молодість і безтурботність. Я подзвоню і дзвінок буде таким же кришталевим, як першого вечора. Обидві стулки дверей водночас розчахнуться таким же повільним рухом, що і брама, і білява жінка років п’ятдесяти, з гармонійним обличчям і елегантно вбрана, скаже мені:
- Денні чекає на вас у вітальні.
Чи ця жінка – мадам Дорм? Я щоразу прокидаюся на цьому запитанні, не отримавши відповіді. У досьє Лангле вона згадується і про неї є кілька незначущих відомостей. Жодного фото… „яку називають мадам Дорм, спочатку працювала з Полем Мілані у „четвертому номері” на вулиці Дуе. Директорка „Буфету-48”… і „Етуаль-Йєна”… 15 років тому придбала кілька верхових коней… Переїхала до Швейцарії у невстановлений час…”. Жінка без обличчя, як отой убитий, якого перенесли до машини, що стояла перед будинком. Була приблизно перша ночі, як засвідчив консьєрж будинку № 46-біс. Саме він відчинив двері брами, коли вони виходили. Їх було четверо. Він не знав, що чоловік був мертвий. Один з тих, хто його підтримував, сказав, що йому стало зле і вони везуть його до лікарні Ларібуазьєр. Чому саме до Ларібуазьєр? Це ж далеко, на іншому кінці Парижа. Насправді, як встановив Лангле, мерця відвезли до нього „додому”, щоб уже там він офіційно навіки спочив, і щоб ніхто так і не довідався, що смерть сталася у квартирі на першому поверсі будинку № 46-біс, на набережній Генріха IV. Вже кілька місяців, як консьєрж помітив, що між дев’ятою вечора і першою ночі туди ходить чимало людей. Часто звідти лунала музика, але того вечора, як він показав на допиті, у квартирі було тихо. Ти, мабуть, була там разом з тим, кого називають „мертвим”, не наводячи прізвища. Однак, внизу сторінки, можна здогадатися, його прізвище було надруковане на машинці, а потім стерте. Ще можна вирізнити дві літери – С і В. Отже, тієї ночі ти була у квартирі з незнайомцем та іншими людьми – у „вузькому колі”, як сказано у досьє, і з мадам Дорм. Консьєрж чув два постріли, якраз перед дванадцятою. Хвилин через десять він бачив, як з квартири виходило двоє чоловіків і двоє жінок, потім „дівчина”, яку він досить докладно описує, бо вона за останні місяці часто приходила до цієї квартири, кілька разів розмовляла з ним і неодноразово забирала листи, адресовані їй на ім’я „Мірей Санп’єррі”. Це була ти. Четверо інших приблизно через годину повернулися, щоб перенести цю людину без імені й без обличчя до машини, що стояла перед будинком. Один з чоловіків, який був на цій вечірці – якийсь Жан Террай, – свідчив, що стріляла саме ти, але пістолет належав отому невідомому, який ним тобі „брутально й непристойно” погрожував. Він, без сумніву, багато випив. Але він цього нам уже не підтвердить. Ніби він ніколи й не існував. Припускають, що тобі вдалося вирвати у нього пістолет і ти чи то вистрілила, чи то „постріли сталися мимоволі”, через твій необережний різкий рух. Сліпі кулі? Гільзи було знайдено у спальні, у квартирі, під час слідства. Але хто їм відімкнув? Мадам Дорм? Про тебе у досьє було небагато відомостей. Ти народилася не в Касабланці, як ти сказала того вечора, коли ми говорили про Агхамурі і про людей, які групувалися у готелі „Унік” і у яких були „тісні зв’язки” з Марокко. Ти народилася в Парижі, під час війни, від невідомого батька. Мати – Андре-Ліді Роже, вулиця Нарцис-Діаз, XVI район. Клініка Мірабо. Але невдовзі після війни, вказується, що твоя мати Андре-Ліді Роже проживає на вулиці Віртюв, 16, у XX районі. Звідки такі подробиці і чому така різка зміна – з XVI району до кварталу Шарон? Тільки ти, мабуть, могла б мені пояснити. Жодної згадки про брата П’єра, що про нього ти часто говорила. Вони знали, що ти жила на вулиці Бланш під іменем Мірей Санп’єррі, але не пояснюють, чому ти ним користувалась. Ніякого натяку на університетське містечко і на гуртожиток для американців. Ні на авеню Віктора Гюго. Але ж я часто проводжав тебе туди і потім чекав, за будинком з подвійним виходом. І ти завжди поверталася звідти з пачкою банкнот і я думав, звідки в тебе стільки грошей, але вони про це не довідалися. Жодного слова ні про квартиру на авеню Фелікса Фора, ні про Барбері, маєток у Фейєз. Вони знали, що ти жила в готелі „Унік”, згідно з повідомленням „Давена”, але вони не поспішали тебе допитати, хоч для цього досить було дочекатися тебе в холі готелю, або ж „Давен” міг їм подзвонити і сказати, коли там. Схоже, слідство було досить швидко закрите і, так чи інакше, коли мене викликав Лангле, ти вже „зникла”. Так зазначено в досьє. Зникла, як і мадам Дорм, сліди якої не знайшлися і у Швейцарії, якщо вони тільки її там справді шукали.
Не знаю, з якої причини вони не довели слідство до пуття, і чому відомості про тисячі людей, які вони

читати