Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

подалі від центру. Проте, ті кілька разів, коли мені здавалося, що я впізнаю Денні, це було у натовпі. Якось увечері, на Ліонському вокзалі, коли я сідав у поїзд, у сум’ятті натовпу, напередодні сезону відпусток. Чи якось у суботу, пополудні, на перетині бульвару і Шосе-д’Антен, у юрбі людей біля виходу з двох універмагів. Але кожного разу я обізнавався.
Якось зимового ранку, років двадцять тому, я був у суді XIII району і вийшов звідти близько одинадцятої, на площу Італії. Я не був на цій площі з весни 1964 року, з того часу, як учащав у цей квартал. Я раптом помітив, що у мене зовсім немає грошей, щоб взяти таксі чи їхати додому на метро. Я знайшов банкомат у вуличці позаду районної мерії, але, набравши код, отримав квиточок, що випав замість грошей. На ньому було написано: „Нам дуже жаль. Ваші права недостатні”. Я знову набрав код, і знову отримав папірець з таким самим текстом: „Нам дуже жаль. Ваші права недостатні”. Я обійшов мерію і знову опинився на тротуарі, на площі Італії. Доля вирішила затримати мене тут і не треба було пручатися. Може, мені більше не вдасться вийти за межі цього кварталу, оскільки „мої права недостатні”. Я відчував легкість завдяки сонцю й блакитному січневому небу. У 1964 році висотних будинків тут іще не було, але тепер їх силуети поволі розчинялися у прозорості повітря, лишаючи місце для кафе „Місячне світло” і низьких будинків Вокзального бульвару. Я просковзнув у паралельний час, де мене ніхто не знайде.
Фіолетові квіти паловній на площі Італії… Я повторював собі цю фразу і мушу признатися, що від неї на очі наверталися сльози, чи це від зимового холоду? Власне, я повернувся до точки початку відліку, і якби банкомати існували у 1964 році, на папірці було б написано те ж саме: недостатні права. У той час у мене не було ніяких прав і ніяких законних підстав. Ні родини, ні певного соціального середовища. Я ширяв у повітрі Парижа.
Я йшов у бік колишнього кафе „Місячне світло”. Там ми годинами сиділи у глибині зали, біля естради з музикантами, нічого не замовляючи. Я вирішив обійти навколо площі. Доведеться взяти кімнату в маленькому готелі, можливо, у „Койпелі”, якщо він іще існує, чи в отому, іншому, забув назву, у бік Гобеленів. Я дійшов до рогу авеню Сестри Розалі і знову підходив до мерії, думаючи, як довго я кружлятиму навколо площі, ніби тут існує якесь тяжіння, що не відпускає мене. Я зупинився біля тераси кафе. Чоловік, уже немолодий, сидів за столиком, за шибкою, і придивлявся до мене. І я теж не міг відвести від нього погляд. Його обличчя мені щось нагадувало. Досить правильні риси. Волосся з сивиною, чи зовсім сиве, підстрижене їжаком. Він помахав мені рукою. Ніби запрошуючи мене до себе, у кафе.
Він підвівся, коли я підійшов, і подав руку.
- Лангле. Впізнали?
Я на мить завагався. Без сумніву, саме його військова виправка і оте різке „впізнали?” допомогли мені пригадати. І потім, обличчя тих, хто вам зустрічався у непевний період вашого життя, не забуваються.
- Набережна Жевр.
Його здивували мої слова:
- Бачу, у вас дуже хороша пам’ять…
Він сів і жестом запросив мене зайняти стілець напроти.
- Я не втрачав вас з поля зору, весь цей час, - сказав він. – Я навіть читав вашу останню книгу про… цю… про Жанну Дюваль…
Я не знав, що йому відповісти. Я перепитав:
- Тримали в полі зору?
Він усміхнувся і я пригадав, що він тоді ставився до мене з певною доброзичливістю.
- Так… стежив… Це, все ж таки, моя професія…
Він придивлявся до мене, насупивши брови, як минулого століття, у своєму кабінеті на набережній Жевр. Крім посивілого волосся їжаком, він змінився мало. На заскленій терасі кафе, де ми сиділи, було прохолодно і він не зняв габардинове пальто, яке, можливо, носив у ту далеку епоху, коли викликав мене на допит.
- Здається, ви не живете в цьому районі… інакше ми б уже зустрілися…
- Ні, я не живу в цьому районі, - відповів я. – І не був тут цілу вічність… З того часу, як ми бачилися на набережній Жевр…
- Що ви питимете?
Біля столика стояв кельнер. Я мало не замовив Куантро, у пам’ять про Денні, але у мене не було грошей і мені було страшенно незручно, що йому доведеться мене пригощати.
- Та, власне, нічого… - пробурмотів я.
- Та ні… Випийте чогось…
- Експресо.
- І мені теж, - сказав Лангле.
Тиша між нами. Я заговорив першим:
- Ви десь тут живете?
- Так. Усе життя.
- Я теж, замолоду, добре знав цей район… Ви пам’ятаєте „Місячне світло”?
- Звичайно. Але що ви могли робити у „Місячному сяйві”?
Тон був такий самий, як тоді, під час допиту. Він усміхнувся.
- Ви не зобов’язані відповідати. Ми вже не в моєму службовому кабінеті…
За вітриною кафе я бачив ту частину площі Італії, яка не змінилася, під сонцем і блакиттю неба. Мені здавалося, що наша перша зустріч була лише напередодні. Я усміхнувся йому.
- Ви хочете продовжити допит? – запитав я.

Останні події

29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»

Партнери