Завантажити

це скаже.
- Так, здається, - сухо відповів він. – Але чи воно є у нових документах, не знаю. Це не має великого значення…На картці, яку їй видали в університетському містечку, стоїть ім’я моєї дружини… Мішель Агхамурі”.
Я поставив запитання, про яке відразу ж пошкодував:
- А ваша дружина про це знає?
- Ні.
Він знову став таким, як кілька хвилин тому, і яким я його до сьогодні з точністю запам’ятав: стривоженим і настороженим.
- Але все це лишиться між нами, чи не так?
- Ви знаєте, - відповів я, - я з самого дитинства вмію мовчати.
Я сам здивувався урочистому тонові, з яким промовив цю фразу.
- Вона скоїла дуже тяжку річ і можливо їй доведеться відповідати за неї, - швидко проказав він. – Тому їй і потрібні інші документи.
- Це дуже серйозно?
- Запитайте у неї. Хоча, якщо ви це зробите, вона зрозуміє, що це йде від мене…
Ворота до винного ринку були прочинені і Агхамурі спинився біля них.
- Можемо пройти навпростець, - сказав він. – Я знаю кафе, на вулиці Жюсьє. Ви ще не стомилися ходити?
Ми пройшли через ворота і опинилися посеред великого двору, оточеного напівзруйнованими будівлями, як на колишньому шкіряному ринку. І ті ж сутінки, що й на пустирі, біля вулиці Сансьє, де я його сьогодні чекав… Трохи далі ліхтар відкидав біле світло на ще діючі склади, стіни яких були вкриті написами, подібними до тих, що я бачив на ринку шкір і шкіряних виробів.
Я повернувся до Агхамурі:
- Ви трохи зачекаєте?
Я дістав з кишені чорний блокнотик і перечитую, сьогодні, те, що я тоді занотував швидким почерком, доки ми йшли до вулиці Жюсьє:

Марі Брізар і Роже
Пагорби Жиронди
Якісні алжирські вина
Луарські вина
Лібо, Мажеран і Блонд
Міцні алкоголі. Погріб Розере

- Ви часто це робите? – запитав Агхамурі.
Він здавався спантеличеним, ніби злякався, що все, що він хоче мені повідомити, насправді мене не обходить і що я переймаюся зовсім іншими справами. Але нічого не поробиш, у ту епоху, як і тепер, я був дуже чутливим до людей і речей, що мали невдовзі зникнути. Ми дійшли до сучасної будівлі з освітленим вестибулем і написом над входом: Факультет природничих наук. Ми пройшли через хол і потім, знову, через пустир, до вулиці Жюсьє.
- Це тут, - сказав Агхамурі.
Він показував кафе на іншому боці вулиці, поряд із театром „Лютеція”. На тротуарі в очікуванні початку вистави стояли люди.
Ми сіли у кутку, біля бару. Напроти, по інший бік зали, стояв ряд столиків, за якими вечеряло кілька чоловік.
Тепер мені треба було перебрати ініціативу й порозпитувати його. Інакше, він шкодуватиме, що забагато мені відкрив.
- Ви щойно говорили про щось важливе щодо Денні… Я дуже хотів би, щоб ви уточнили, в чому справа.
Він на мить завагався.
- У неї можуть бути дуже великі неприємності з правосуддям.
Він говорив повільно, ніби добирав точні, фахові звороти, як це робив би адвокат чи поліцейський.
- Наразі вона більш-менш прикрита… Але є ризик, що стане відомо, що вона вплуталася у брудну історію…
- Як це – у брудну історію?
- Запитайте у неї.
Мить тиші між нами. І навіть ніяковості. Я чув дзвінок біля входу до театру, який оголошував про початок спектаклю. Боже, як мені хотілося цього вечора сидіти разом з нею у залі, серед інших глядачів, і щоб вона не була вплутана в жодну „брудну історію”… Я не розумів, чому Агхамурі уникає пояснення, в чому полягала ця брудна історія.
- Мені здається, ви дуже близькі з Денні, - сказав я. Він підвів на мене збентежений погляд.
- Я вас бачив разом, дуже пізно, вночі, у „66”.
Він, схоже, не зрозумів, що таке „66”. Я уточнив, що це кафе, у верхній частині бульвару Сен-Мішель, біля Люксембурзького вокзалу.
- Це можливо… Ми ходили туди, коли ще коли жили в університетському містечку…
Він усміхався, ніби хотів, щоб тепер розмова набула більш невимушеного характеру, але я чекав, доки він перейде до суті справи. Зрештою, він був ініціатором нашої зустрічі. У мене був його лист, у конверті, на адресу 28, вулиця Од, Париж XІV. Він лежав між сторінками у чорному блокноті. Я зберіг його і сьогодні перечитав іще раз, а потім дуже точно переписав на аркуш паперу для письма „Клерфонтен”, яким віднедавна почав користуватися.
- А вам не здається, що вашу дружину слід попередити, що у Денні документи на її ім’я?
Я відчув, що він зараз „розколеться” і це жаргонне слово ніколи не було таким точним. Сьогодні, коли я згадую про це, я бачу мереживо тріщин на його обличчі. Він так злякався, що я вирішив його заспокоїти. Справді, все це не мало ніякого значення.
- Якби ви якось забрали у неї студентський квиток на ім’я дружини, мене б це влаштувало…
Він добре знав, що я не поганий хлопець. Ті пару разів, коли ми зустрічалися з ним біля будинку університету на вулиці Сансьє, ми говорили про літературу.

читати