Електронна бібліотека/Проза

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити

повна відсутність запахів. Цілковита, стерильна відсутність будь-якого запаху, бодай наймізернішого повіву. Надійка ніби провалилася в вакуум. Вона боялась ступити, цілком правдиво відчуваючи під ногою прірву.
– Ну-ну, – підбадьорював батько, – сміливіше!
В клініці теж не відчувалося звичного лікарняного духу. Тут порожнеча видавалася ще досконалішою. „Гутен так! – Гутен так!” – чулося раз-по-раз то з одного то з іншого боку, але людей, які вимовляли ці слова, Надійка не дознавала. Ніби слова народжувались самі по собі, з порожняви. А ось і звичне крісло й звичний метал біля скроні. Притишений говір чужою мовою, шарудіння паперів, ледь чутне гудіння приладів. Віктор Теофілович, котрий володіє, як з’ясувалося, німецькою, перекладав:
– Кілька днів потрібно для підготовки. Не більше тижня. Треба провести деякі процедури, отримати результати аналізів. Юна фройлян лежатиме тут, а батько поживе в готелі при клініці. Не тривожтесь – все входить в оплату. Доктор Леманн каже, що випадок непростий, але такі операції для нього не первина – дев’яносто п’ять відсотків перемоги гарантує!
Самої операції Надійка не пам’ятала. До її лиця притисли маску, кілька разів вона вдихнула зіпсуте якимось неприємним запахом (Нарешті хоч такий запах!) повітря й миттєво відчула, що летить у безодню. Падала б туди хтозна скільки часу, якби не усвідомила, що хтось тримає та стиха поплескує її долоню. Батько!
– Надієчко! Чуєш мене?
– Чую, – прошепотіла непокірними губами. Ні, вона нікуди не летить, вона нерухомо лежить на ліжку, поруч батько.
– Ти тільки не хвилюйся – все норма. Зараз сестричка зніме пов’язку й ти побачиш…
Господи! Хіба операція вже скінчилась? Коли? Вона побачить? Зараз? Прямо зараз?! Несамовито закалатало серце, затремтіли губи…
– Ну-ну-ну. Спокійно. Я коло тебе, все чудово. Операція пройшла вдало. Ну, готова?
– Готова! – прошепотіла відчайдушно, видихнувши повні легені палахкого повітря.
Ось чиїсь пальці торкаються її обличчя, знімають пов’язку, яку Надійка відчуває лише останньої миті…
– Ну, донечко… – батьків голос бринить. Тепер зрозуміло, що він хвилюється чи не дужче за неї.
Вона помалу розплющує очі…
Що це? Пам’ять панічно нишпорить у розмитих, майже зітертих, дитячих спогадах і безпорадно знічено задкує. Її очі, її видющі очі насторожено й сполохано вдивляються в безбережне біле тло (Так, це ж білий колір?) і в теж білий, лише трохи темніший за тло, квадрат прямо перед нею. Що це? Чому вона не бачить батька? Чому вона не бачить нічого, тільки цей загадковий білий квадрат (Це ж квадрат?) на загадковому білому тлі? Щось не так? Щось не вийшло? Темрява залишилась, просто з чорної обернулась на білу? І раптом десь збоку її новонароджені очі вловлюють невиразний рух. Надійка відводить від загрозливого білого квадрату погляд…
Боже! Та це ж просто стеля! Стеля, а той білий квадрат, то певно вимкнений на день плафон! А ось люди. Стоять і дивляться на неї. А оцей, вдягнений не так, як інші, чоловік з глибокими темними очима на довгастому обличчі, який сидить біля ліжка, тримає Надійку за руку й плаче – це її батько. Ось уже й вона плаче. І медпрацівниці в блакитному, з білими комірцями й манжетами, вбранні плачуть. А інший чоловік, без жодної волосини на кулястій голові, уважно дивиться на Надійку та щось тихо говорить незнайомою мовою. Вона нічого не розуміє, вона вже знову нічого не бачить, бо взір геть осліплюють рясні недоречні (хоча, чому недоречні?) сльози й вона стуляє набубнявілі повіки. Але це не назавжди. Сльози висохнуть і будь-якої миті Надійка знову розплющить очі й бачитиме. Бачитиме!
Бачитиме!!!
Світ! Який він безмірний, який прегарний, який кольоровий! Куди там її недолугим сіреньким нічним видінням! Сущі барви значно сочистіші, несподіваніші! Надійці не можна ще підводитись і тато вивозить її на візку в невеличкий садочок при клініці.
– Це що?
– Троянди.
– А чому вони не пахнуть?
– Не знаю. Тут чогось ніщо не пахне.
– Умгу, я теж звернула увагу. А то що за дерево?
– Дуб. Бач, яке в нього листя? А це клен, а ото ялина.
– Яка гарна. Будинки. То багатоповерхові будинки?
– Так, багатоповерхові будинки. А он машини. А там, бачиш, на естакаді, чи як воно – поїзд.
– Боже, а в нас удома теж усе таке яскраве?
– Ну, може не таке. Але там своє, звичне. Ось побачиш. Ти все тепер побачиш, дочко!
Надійка розглядає себе в люстро: безкровне обличчя, либонь воно виглядає безкровнішим, аніж насправді, тому що обрамлене чорним, аж зір у ньому тоне, лискучим волоссям; тонкі батькові губи, уважні карі очі, які так довго бездіяли. Під очима – побічний наслідок зцілюючих діянь доктора Леманна – великі сапфірові півкола. Веселіше, подруго! Не варто так пружитись. Ану, яка в нас посмішка?
Я таки поборола тебе, гадино! Здолала й розчавучила, як відразливу, позбавлену тепла, прояву! Більше ти мені не застуватимеш!
Доктор

Останні події

19.12.2024|11:01
Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
19.12.2024|07:49
Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
18.12.2024|13:16
Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
17.12.2024|19:44
Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
17.12.2024|19:09
Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
10.12.2024|18:36
День народження Видавництва Старого Лева
10.12.2024|10:44
На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
10.12.2024|10:38
Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
10.12.2024|10:35
Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
10.12.2024|10:30
У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”


Партнери