
Електронна бібліотека/Проза
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
(продовження)
Христинка
Гроші. Христинка вперше подумала про гроші. Чи не стали вони причиною Максимового зникнення? Він на щось натякав, обіцяв, що скоро їхнє життя зміниться, обіцяв великий білий будинок на березі моря. Вона сприймала те як жарт… І от він зник, його авто знаходять неподалік від асфальтного заводу, а робітник, який у ніч зникнення Максима був на зміні, невдовзі везе свою доньку за кордон, де їй роблять складну (тож і дорогу) операцію. Чи є тут зв’язок, чи Христинка його лише вигадує?
Сутеніло. Дівчина зайшла на нічим не обмежовану територію заводу й рушила поміж химерними металевими громадинами туди, звідки линув до неї низький мірний гул і тхнуло пекучим запахом гарячого бітуму. Ще вчора вона бачила за ваговою кілька великих, як залізничні цистерни (може то й були залізничні цистерни) ємностей, унизу яких, в круглих отворах, палахкотіло синьо-жовте газове полум’я. Звідти й гуділо. Поволі підійшла до ємностей і біля однієї з них помітила невисокого, сутулуватого чоловіка в спецівці. Той розглядав щось на металевій панелі, де тремтіли на круглих і прямокутних циферблатах приладів стрілки. Помітивши гостю, підійшов.
– Добрий вечір, – привіталась Христинка.
– Добрий вечір, – відповів робітник тихим протяжливим голосом, в якому вирізнялося приємне прокволисте „р”.
– Ви Інокентій Безкровний?
– Так.
– Мене звуть Христина. Хочу з вами поговорити.
– Про що? – звів брови Інокентій.
– Дуже прошу. Я не загаю вас надовго.
– Ну пішли, – робітник запросив її до знайомої вже Христинці виноградної альтанки. Посідали навпроти одне одного за довгим, засланим лінолеумом, столом.
– Скажіть, будь ласка, Інокентію, – почала дівчина, – чи не знаєте ви людину на ім’я Максим Баглай?
– Ні, – стенув плечима Інокентій, – не знаю.
– А згадайте, в ніч з чотирнадцятого на п’ятнадцяте липня, коли ви працювали в нічну, сюди ніхто не заходив, не заїжджав?
Інокентій здивувався ще більше:
– Як ти знаєш, що я робив у ніч з чотирнадцятого на п’ятнадцяте? Я й сам цього не пам’ятаю.
– Ваша вагарка дивилася в журналі. То як, заходив хтось?
– Ні, – впевнено й трохи глузливо відповів Інокентій. – Узагалі, за все літо оце ти в мене перша відвідувачка. А в чому, власне, морока?
– Розумієте, Максим… Максим Баглай зник безвісти. А мені відомо, що в ніч з чотирнадцятого на п’ятнадцяте липня він був десь тут, поблизу.
– Не знаю, – знову стенув плечима Інокентій. – Не бачив я ніякого Максима. Не бачив і не знаю. Вибачай, дівчино, – робітник почав підводитись.
– Заждіть! – підняла руку Христинка й він знову сів. – Ще одне питання.
На часину вона замовкла, ніби зважуючись, тоді стисла долоні в кулачки та виразно промовила:
– Це правда, що вашій доньці нещодавно зроблено дуже складну й дорогу операцію? Вибачте…
– Правда, – відповів Інокентій. – То що?..
– Вибачте ще раз, але зникла людина і я мушу поставити ці питання. Я припускаю, що Максим... можливо, мав якусь суму грошей і от він зник, а ви… Скажіть, будь ласка, де ви взяли на операцію кошти?
І тут Інокентій змінився. Тобто зовні ніби нічого не сталося. Він, як і досі, сидів навпроти й спокійно дивився на Христинку, але обличчя… Нараз ніби незмірна втома посунула на його, й так глибоко сховані очі, важкі повіки, нагнула кутики тонких губ, заглибила існуючі зморшки і, не знати й коли, проорала кілька нових; раптом здалося, що ця людина принаймні кілька діб не спала. Цілу хвилину він мовчав, а тоді заговорив і голос його був прокволистим та незворушним, як і перше:
– Вже зовсім споночіло. Піду, повмикаю світло. Ти, дівчино, підожди – робота.
Він пішов тихою струдженою ходою і скоро то там то там, по різних кутах заводу, почало спалахувати світло. Засвітилося над ваговою, спалахнуло кілька лампочок над великими чорними цистернами, увімкнувся світильник десь нагорі, на тих нахмурених червоно-брунатних конструкціях, повз які вона проходила.
У химерному нерівномірному сяйві територія заводу набула фантастичних обрисів. Христинка сиділа в оточеній крихітним садочком альтанці та чекала Інокентія. Кілька собачок – двірняжок, які було гавкнули на неї спочатку, але далі швидко вмовкли, лежали в траві й пильнували за дівчиною уважними сумними очима. „Можливо тут, на цьому ось місці, сидів і Максим, – подумалось Христинці. – Сидів і чекав, поки цей Інокентій повмикає світло, чи позаглядає до своїх приладів. А потім він зник. Може й я зникну? Може це таке місце, де зникають усі? Максим… Славик…” Ні, страху вона не відчувала.
Інокентій повернувся:
– Повмикав. Ти от що, дівчино, пішли лучче в котельну. Там і видно й тепліше, а то вже охолодою низом тягне. Ходімо.
Зайшли до високої цегляної будівлі, посеред якої стояли два великих, пофарбованих сріблянкою, агрегати (вони видались Христинці схожими на поснулих
Останні події
- 13.03.2025|13:31У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
- 13.03.2025|13:27Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
- 11.03.2025|11:19Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
- 11.03.2025|11:02“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
- 10.03.2025|16:33Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
- 07.03.2025|16:12Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
- 05.03.2025|09:51Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
- 02.03.2025|11:31Я стану перед Богом в безмежній самоті…
- 01.03.2025|11:48У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»