Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

тільки цього було й треба – ребром іншої долоні він щомога влупив супротивника під ребро. Славик протяжливо мукнув, але Максимової руки не випустив. Вони злютувалися в пелех, покотились в один бік горища – в інший. Проти наглої снаги Гальма були Максимова злість і зухвальство. Це й допомогло йому врешті так зацідити приятелеві в тім’я, що Славик на якусь хвилю аж очманів. Тоді замотав довбехою, зиркнув на Максима диким запліснявілим зором:
– Ну, ти того… й мізки вивалиш!
– Мізки, в тебе? Не сміши! – перекривився, відхекуючись, Максим. – А що поліз воюватися, то я в тебе ще одну магнітолу заберу, отак! Та не скній, блябуду. Кентуватимешся зі мною – матимеш іще того порохна! На ось тобі навзамін запальничку!



Глава 8

Христинка

Голінною твердою ходою Христинка перетнула широку вулицю, провулок вивів її на залізничну „вітку” й дівчина рушила попід нею стежечкою. Там, за ставком, треба перейти на іншу колію, яка й виведе на забудовану химерними іржавими конструкціями, містину, власне, на асфальтний завод. Вчора Христинка вже тут була, тож сьогодні крокувала швидко, переконана була, що перебуває на вірному шляху. Можливо – і в переносному розумінні також.
На завод її вивів Закуска.

Колись, Христинка була ще тоді маленькою, жив у них кіт Мартин. Неповороткий, вельбучний. Ніхто не пам‘ятав, аби він спіймав бодай однісіньку мишу. І водночас Мартин ставав надзвичайно спритним та нахабним, коли треба було поцупити, скажімо, січеник зі столу. Ну а вже, як до хати приносили свіженьку рибку… Гляди не гляди, виганяй його тоді не виганяй – однаково хоч дрібненького пукасика та потягне!
Закуска виявився схожим на Мартина: ледачкуватий, забарний, але десь на споді його метушливих, помережаних червоним очей, вгадувалася спромога миттю кинутись на здобич, зцупити котлету… Щоправда, Христинка розгледіла те лише згодом. А спочатку перед нею постало занедбане, зареп’яшене подвір’я в кінці надокучливо довгої (там уже й асфальт закінчився) закрутистої вулички. Посеред дворища стояла білена востаннє років дванадцять тому, приземкувата хатка під темним від часу й негоди шифером, а біля відчинених (скорше – відхилених) дверей хатки на дротяній сітці від ліжка, що лежала прямо на землі, спав чоловік, котрий і був, очевидно, Закускою. Христинка ступила на подвір’я, підійшла до сплячого:
– Здрастуйте!
Господар, який досі розкішно хропів, несподівано швидко прокинувся та, повернувши рясно й безладно вкриту рослинністю голову, оглянув дівчину закаламученими блідаво-зеленими, з прожилками, очима. Хтозна, яке враження справила на нього Христинка, але закінчивши огляд, він звівся на своєму ложі й, вишкіривши попсовані жовті зуби, дурнувато гигикнув.
– Здрастуйте! – повторила Христинка. – Мені треба з вами побалакати.
– Ги-ги, – знову ригнув Закуска й до дівчини долинув могутній запах багатоденного перегару.
Отут і догледіла Христинка в хворовитих його очицях щось від Мартина:
– Ось, сто гривень. Вони будуть вашими, якщо дещо мені розкажете.
– Ги-ги. З яких це пір Закусці почали приносити зранку на опохміл сотку?
„Мартин” зреагував і Христинка продовжила:
– Уже давно не ранок, шановний. То що, є бажання калимнути?
– Ги-ги. Певно хочеш винюхати щось про ті машини? – зметикував Закуска.
– Вгадали.
– А як узнала?
– Міха Баран проколовся.
– Ги-ги. От баран! Але я ті тачки не крав! Вони стояли нічийні, без хазяїв.
– Не бійтеся, я не з міліції. То може почнемо?
– Ги-ги. А за цицьку даси мацнути?
Чого-чого, а такого викруту Христинка не чекала.
– Що?
– Даси полапать за цицьку – розкажу. Начорта мені сотня – однаково проп’ю. А от за цицьку…
Христинка зціпила зуби.
– Не дам. А сотню могла дати. Бачте, ось вона. Та якщо не хочете… – дівчина зробила крок до хвіртки…
– Стій! Ги-ги, то я для хохми. Гони свою сотку, за сотню Закуска не те що розкаже – роман напише!
– Спершу викладайте…

В селі, біля якого живе, лисиця курей не краде. Закуска добре пам’ятав цю мудрість і тому, хоч і не був лисицею, а курей ходив красти аж у Расаву. Один-два рази на тиждень, коли раніше, а коли пізніше, але неодмінно після смерку, брав під пахву мішок, виходив на шосе й тарабанився на село, до якого було кілометрів чотири. В Расаві вишукував непоказні хатки, похилені курники та сарайчики, господарями яких явно були люди немолоді, й чинив свою орудку цілком професійно. Поцупити курку – це тобі не цибулю з чужого городу вкрасти і далеко не кожен до цього діла годящий. Коли крадеш курей – головне, щоб ті не зчинили рейваху. Тут потрібна виняткова вправність, особлива чутливість пальців, аби затиснути курці дзьоба до того, як вона закудкудакає. А далі – то вже справа

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери