Завантажити

краще, а то заметуть!
– Не скігли! Зі мною нічого не бійся. І взагалі: ніколи нічого не бійся, блябуду, втямкував? Хай інші бояться!
– Ага, а як заметуть…
– Лопух ти, Гальмо! Цить!
З відчиненого вікна найближчої хати долинула знайома мелодія – починалась програма „Час”.
– Час, – сказав Максим.
– Еге, дев’ята.
– Час починати! Рвемо до того „москвича”!
Вони хутко повернулися на кілька хат назад і, відсунувши защіпку, прослизнули на подвір’я, посеред якого стояв зелений легковик. Поруч, зі страховидної буди витнулась ще страховидніша собача головиська.
– Гр-р-р-р... – почав було собацюра.
– Пс-пс-пс-пс-пс… – запискав Максим і псяюха перестав шкіритись, нахилив кошлату голову вбік, його писок набув зачудованого й розгубленого вигляду.
– Живемо! – підморгнув приятелеві Максим і знову запискотів до собаки: –Пс-пс-пс-пс-пс…
Поки подивований пес розмірковував, що воно означає і як йому на те реагувати, Максим пірнув у авто, щось там покопирсався й скоро подав Славикові магнітолу, з якої звисали обрізані дроти:
– Держи, канаємо!
– А якби хтось вийшов? – прошамотів захрипло Славик, коли були вже на вулиці.
– Та хто ж зараз вийде, бовдуре! Надзвичайний стан, „гекачепе” – всі попримерзали до теликів! Та їм теперки хоч бомбу перед ворітьми підривай – і то ніхто не почує!
– Хи-хи, – звеселішав Славик. Справді – хоч запали! Слухай, а що воно за звір – „гекачепе”? Я щось чув, але не допетрав.
– Ну, вшурупуєш: хочуть порядок у державі навести. А то такий бардак! Хазяїна нема справжнього, січеш? От уяви, що вчителька вийшла з класу й залишила вас самих – що почнеться?
– Хи-хи, – ошкірився, уявивши картину, Славик, – розгром!
– Отож. Так і в державі. Ну а поки ще порядку не навели, то ми з тобою трошки, блябуду, підхарчуємось! Мерщій на той бік, там, я бачив, „жигуль” стоїть!
Поверталися з „операції”, завантаживши до лахманної торби шість автомагнітол з оберемком динаміків до них, два електронних годинники на батарейках, дві гарні саморобні ручки від важеля перемикання передач, солідне шкіряне (порожнє, шкода) портмоне, кілька люстерок на „присосках”, кілька ножичків, викруток, запальничок, пачку дорогих сигарет та пригорщу іншої мілкоти.
– Учись, Гальмо, поки я живий! – повчав приятеля задоволений Максим. – Працювати не треба – хай дядьки собі вкалують. А ти іди й бери, на що око впало. І ніколи не бійся. А в разі чого – бий першим, затямив? І грошей не жалій, є – пусти на вітер, отримай насолоду! А завтра дасть Бог день – дасть і харч. Усік? Бог, Славику, не фраєр!
– І як ото в тебе виходить, з собакою?
– А, – реготнув Максим. – Класно, правда? Іван показав! До будь-якого вовкодава підходиш – і хоч би що!
Головною вулицею вже не йшли – повертались околичними, поза Тікичем, й уже геть було дістались Максимової хати, коли назустріч їм трапився Солома – місцевий „корольок”. Сунув вибіленим місяцем шляхом з приятелем, обох похитувало, видно добряче закинули десь за комір. Але колькі злобливі Соломині очі ніколи не хміліли. Він одразу зафіксував і занепокоєний вигляд юних злодіїв, і шаньку, яку Гальмо марно ховав за спиною.
– Салам, Максе! Що, на діло ходив? Бачу, бачу.
– Та ні. То ми з Гальмом…
– Ша! Ану показуй!
Куди було тягатися Максимові з Соломою, того навіть дільничний остерігався! Довелося розколотись. Солома похвалив. Посміялися з приятелем над вигадливістю підростаючого покоління – точно вирахували, шибеники, коли на діло рушати! Дружньо поплескав Максима по плечу, але своє взяти не забув – вибрав найкращу магнітолу. Що поробиш – закон!
Назавтра Славик примчав до Максима – ділити здобич. Зашившись на горищі сарайчика, вони одну за одною дістали магнітоли, висипали з торбини інший гармидер. Одну магнітолу взяв Солома, тож залишилось п’ять. Не довго вагаючись, Максим відклав собі три, а дві підсунув Славикові.
– А чого це мені дві? – нахнюплено поцікавився Славик.
– А того, що п’ять на два не ділиться, телепню!
– Тоді кинь мені щось друге, взамін.
– Чорта лисого! Я діло організував, все зробив, ти, вважай, тільки збоку манячив – мені й належить більше!
– Ти обіцяв порівну!
– Воно б і було порівну, – Максимові вривався терпець, – якби не наскочили на Солому, а так нехай тобі буде менше!
– Ти обіцяв порівну! – гнув своєї Славик, набусурманившись і поклавши розчепірену п’ятірню на одну з трьох Максимових магнітол.
– Ану прибери клешню, недоумку! Кому сказав, а то…
– А то що?
Максим бацнув приятеля в плече. Та Славик був кремезнішим. У відповідь так пригостив Максима, що той відлетів убік ще й боляче жахнувся головою об крокву.
– Ах ти зараза!
Максим кинувся на Гальма, збив того на поміст, під руку трапилось замурзане Славикове вухо й Максим щосили його крутонув. Славик по свинячому кувікнув і вхопився своєю рукою за Максимову. А тому

читати