Електронна бібліотека/Проза
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
прошепотів Костик… і все зникло. І Фередо, й Ластівка, і тьмава лампочка під чорною сирою стелею. Він у черговий раз зомлів…
Ні, щось таки вошколубилося йому в вусі. Але підвести руку, копирснутися там мізинцем було несила. Нехай, то не найдужча досада! Головне – біль. Розламувалась голова, боліли, здавалося, подірявлені від крику й від браку кисню, легені, тупо кволився кожен клаптик потовченого тіла. А це ж іще не все, це лише відстрочка! А що буде, коли до них допре, що ніякого високого костистого мужика не існує, що то все вигадка, аби виторгувати в долі бодай кілька годин спокою (а правильніше сказати – життя) й біля нього знов заходиться цей гестапівець Ластівка? Може катувальники повезуть його додому, на зустріч з неіснуючим співумисником, а там Костик покличе на допомогу, здійме гамір, з’явиться хоч якийсь шанс на спасіння? А якщо ні, якщо полишать гнисти в цьому глухому моторошному склепі, де вже й світло вирубили? Може це й є його могила?
Чорт, і звідки прикотилося це нещастя? Не минуло ж іще й доби з того часу, коли життя видавалося Костику простеньким та втішливим. Гарна (й зовсім не обтяжлива) робота, гарна зарплата, гарні дівчатка, за зелений фантик ладні вдовольнити будь-яку забаганку! А він це діло любить, ох любить! Інка, колишня, не дійшла потреб його чоловічого єства, не проникнулась, та й біс із нею!.. І все це Костик мав ще вчора, а нині… Дзьобана барсетка! Він же її держав, він же не випускав її з рук ні на хвилю! Глядів, як неситий пес глядить соковиту яловичу костомаху! І досі пам’ятає її прохолодну шорсткувату поверхню. Пам’ятає…
Повільно, змагаючи боління, Костик обмацав тіло, спробував зігнути ноги, руки – переломів ніби нема, але якої муки завдає кожен рух! Чи може пролежати недвижно на підлозі останні години свого життя? Так менше болить… Барсетка. Він добре пам’ятає її шерехату поверхню, не забуде довіку. Хоча, скільки його залишилось, того віку? Однаково, скільки б не залишилось, а він пам’ятатиме її поверхню…
Костик відчував якийсь сумнів, якусь незручність. Ні, не біль, біль – то само собою, й страх – само собою, а це щось інше, якась тривожність у думках. І ніяк не міг знайти причини тієї тривожності. Щось не так, щось не таке, на щось він не зважив. Скільки подій за останні десять – п’ятнадцять годин, паскудних подій, воно й не дивно, що чогось не остеріг. Але це „щось” надзвичайно вагоме, от тільки що? Шеф, Цьвіріньченко, Фередо, Ластівка? Ні, не те. Кабінет, авто, гараж, підвал? Ні. Ранок, Томочка, Максим, зниклі сигарети? Ні за що, абсолютно ні за що зачепитись. Максимів „фольксваген”, тютюновий рундук, барсетка в руках, він і досі пам’ятає її шорсткувату дерматинову поверхню?.. Ну то й що? Нальотчик… нальотчик… Його Костик зовсім не запам’ятав. То що ж? Клята барсетка, чортова її шкарубкувата поверхня… Стоп! Поверхня! Шорсткувата дерматинова поверхня злощасної барсетки! Вона була не така! Не така, як завжди, як раніше! Як же це він одразу, дурило, не просік? Нервувався, підгонився, бо порушував інструкцію, а пальці м'яли тим часом барсетку, а її поверхня була не така! Тоді, раніше, її матеріал був наче м’якшим, гладкішим на дотик, а коли Костик вискакував за сигаретами, то ніби став грубшим! Він не міг би стверджувати це напевно, хоча… ну на дев’яносто відсотків точно! То що ж виходить –барсетку хтось підмінив? Він же не випускав її з рук… „Стоп! Стоп, телепню! – Костика аж потом пройняло, навіть біль кудись позадкував і враз до сказу закортілося курити. – Як же не випускав, а журнал! Ти ж відкладав її, щоб погортати порнографію! А хто підсунув журнал? Максим! То це що, Максим підмінив барсетку? А що ж тоді вихопив нападник? Чи той з Максимом ніяк не пов’язаний? Справді, – збуджено мізкував Костик, – це ж таки я вказав водієві, де спинитись. А барсетку, значить, було вже підмінено? Коли? Поки я лапав цицькастих прошмандовок у журналі? Це неможливо! Хіба що… коли наставлявся на те видовисько, де тітка батожила штаньми голого чолов'ягу. Невже й то було підлаштовано вмисно? Ні, не віриться, це неймовірно!”
Що діяти? Признатися Фередові, що високий щуплястий чоловік – то небилиця й що до викрадення барсетки якось причетний Максим? Не повірить! А коли й повірить, то що вчинить? Приб’є! Якщо нема зустрічі з пособником, то й Костик більше не потрібен!
Барсетка. Барсетка… Така вона була, чи ні? Костик зосередився, уявив ранок, Максимове авто… Та ні ж бо! Тепер він цілковито певен: коли сідав у машину – барсетка була така, а коли вискакував на зупинці – вже інша – жорсткіша. І як це він, недоумок, не помітив? Отже Максим її підмінив – більше нікому. А грабіжник, виходить, вихопив уже іншу барсетку, можливо це тільки дикий збіг, а можливо… Та певно, що не збіг, адже те, що баретку з грішми замінили на іншу, скажімо – з цеглиною всередині, скоро б виявилось, а так – біжи, лови того крадія! Максим… Козел, село неасфальтоване… Це через нього…
Ні, Фередові нічого розказувати не слід. Зрозумівши, що Костик обдурив його раз, той ледве
Останні події
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
- 10.12.2024|10:35Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
- 10.12.2024|10:30У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”