
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
брудно-малахітову змію важко було б помітити. Павло Павлович стояв і дивився на мамбу. Йому нікуди більше не хотілося дзвонити.
І він знав, що змія не спить…
Нараз телефон озвався сам:
– Пашо? – голос з мадярським акцентом звучав віддалено, втомно.
– Я.
– Нема?
– Нема.
– Підвів ти мене, Пашо. Ох підвів...
– Завтра ще кинусь…
– Пізно. Указ про мою відставку вже на столі в президента. Сподіваюсь, ти усвідомлюєш, що це означає для тебе?
– Я нічого не можу. Спробував доп’яти необхідне приватними каналами, але й тут скрізь відмова. А один давній корефан так і сказав: вибачай, мовляв, але мені настійливо порекомендували утриматись…
– Пізно, Пашо. Все пізно, все марно. Усе життя, Пашо – така марнота! Крутанина, поквап. Куди, чого?.. А пам’ятаєш, Пашо, як ми з тобою познайомились? Біле сонце пустелі, тепла перцівка, теплі дині… і верблюд. Я тоді вперше катався на верблюді. Звідкіля він там, між іншим, узявся, я вже забув?
– Ми навмисно тримали його для московського начальства…
Він стояв перед тераріумом з мамбою – найпрудкішою та найнещаднішою змією Африки. Здавалося, що вона спить, але Павло Павлович знав: ні. Не спить і пильно слідкує за кожним його відрухом. Показати б її Майеру, – подумалось раптом, – чи перепудився б австрієць? Майера вже й у Києві, певно, немає. Але нащо Павлу Павловичу Майер, коли немає фірми? (А без високого заступника її, зрозуміло, не буде.) А отже не буде й Віри! Вдвічі молодшої від нього жінки, яка надавала його існуванню сенсу, яка миттю робила його щасливим, або нещасним, – це вже як їй заманеться. Немає нічого. Нехай сьогодні ще є і завтра ще, можливо, буде, але ж він знає, що все визначено. У великій грі хтось поставив Павла Павловича на кін і програв. Єдине, що належить поки що йому – гади. І це ненадовго.
Мамба. Її отрута вважається однією з найповносиліших. Якихось десять – двадцять хвилин – і все. Тебе не буде. Нічого не буде. Бо ВЖЕ нічого немає. То чого ж він вичікує? Як там у Екзюпері: „Я відправлю тебе до найдальшої зірки”? Павло Павлович відчинив дверцята тераріуму й просунув до мамби руку:
– Здрастуй, моя хороша. Це я. Відправиш мене на зірку?..
Відтоді минув місяць і один день. Менеджер з транспортних питань компанії „Колор-трейдинг” Вова відвів погляд від паперів і підняв телефонну слухавку:
– На зв’язку.
– Це я, Костик. Покалякати треба. Підскоч після роботи на метро „Дніпро”.
– Підскочу... – ковтнув слину Вова.
– Ждатиму на причалах.
Менеджер Вова жінкам подобався: високий, ставний, вродливий; м’яка посмішка спокусника на м’якому, наче дівочому, обличчі, тихий заколисуючий голос, галантне поводження. Ніколи від Вови не те що матюка – слова кострубатого не почуєш! А який уважний, а який турботливий, а як танцює танго. Ну де ти знайдеш нині чоловіка, який уміє танцювати танго! До того ж Вова цілковито позбавлений почуття ревності. Для чоловіка воно може й хиба, а для жінки – млинкуй собі ним, як захочеш, а він за будь-яких обставин – м’якенький і пухнастий, так і кортить погладити.
Утім м’якість і пухнастість менеджера з транспортних питань вважали за чесноту не лише жінки, а й сам Вова. Воно, без отієї ревності спокійніше. Дарма, що досі, у тридцять з хвостиком, нежонатий; дарма, що мало хто в фірмі знає його прізвище й усі, навіть охоронці біля входу, величають просто на ім’я, а Вові так зручно й комфортно. Мама випере, мама нагодує, а жінки, о – лише моргни!
Щоправда, вада у Вови таки була. Вова пив. Потайки, ніяковіючи від непоборного бажання. Природно, мама знала і мама боролась: вся Вовина зарплата одразу ж у день отримання ховалася в розкішному маминому портмоне. Дещо знала й блакитноока Томочка, теперішня його любка, але більше ніхто. Принаймні, Вова на це сподівався. Вова пив сторожко, дрібненькими порційками, але хай там що, а бодай краплинка веселухи мусила зволожити його спрагле горло якнайпізніше в обідню перерву, інакше... А мама грошей не давала, мама змагалася з його потаємною пристрастю затято і відчайдушно.
І того дня обідня перерва минула для нього „сухо”. Вова нервував, дратувався, висварив прибиральницю, погиркався з Цьвіріньченком; думав було знайти втіху (і кілька гривень) у товаристві Томочки, але та надовго засіла в шефа. Вова потерся в приймальній і зайшов до кімнати комп’ютерників.
У комп’ютерній нікого не було. А обідня перерва давно минула... Неслухняними ногами, наче сомнамбула, Вова підступив до стільця, на спинці якого висів піджак начальника комп’ютерного відділу добросердого веселуна Ореста і, ніяковіючи, занурив руку в його кишеню. Між пальцями хруснула купюра. Навіть не розгледівши її номіналу, Вова рвучко висмикнув руку й пхнув банкноту собі в кишеню.
– Имги! – почулося від дверей.
Вова сторопів. Замалим не напудивши в штани, хитнувся й нерівномірними, паралітичними рухами повернув
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року