Завантажити

малюнок вимагав інших засобів вираження й дівчинка відкривала для себе мову тіней? відтінків і напівтонів. Те? на що в кольоровому малюнку легко було спрямувати увагу яскравою плямою? тепер доводилось увиразнювати лінією? штрихом? стрімким контрастом? або навпаки? теплим переходом від чорного до білого. Щодня дівчинка захоплено відкривала щось досі незнане і щодня? повертаючись з роботи? мама з острахом відзначала? як тане в невеличкому стосику чистий папір і? наче свічки? тануть один за одним такі тверді й довговічні (на вигляд) олівці.
Приходила тьотя Надя і приносила обнадійливі новини про майбутню виставку в Києві. „Твоя участь майже вирішена!” – куйовдила русяву дитячу голівку, та вдвох з мамою вони уважно переглядали нові малюнки. А ще тьотя Надя розповідала дівчинці про художників, про їхні робітні? мольберти? фарби в тюбиках? про палітри? пензлі з шерсті полярних песців? Дівчинка слухала? широко розплющивши очі. О, якими вбогими здавались їй тоді її канцтоварівські акварелі й фломастери! „Нічого? – заспокоювала тьотя Надя? – твори! Малюй і матимеш усе. Ось виростеш?” – Виростеш… Коли ще вона виросте! А малювати по-справжньому хочеться вже зараз!
Дівчинка зітхнула? підстругала олівець та поклала перед собою чистий аркуш паперу. Сьогодні вже кілька разів починала вона малювати водоспад? поки що не виходило? але вона наполегливо починала знову?

Жінка отримала запрошення на виставку. Забарич? відомий львівський маляр? сам прийшов до неї додому? розпитав про життя? про потреби? вручив запрошення.
– Влаштовується виставка талановитих дітей-художників і Софійчині роботи були б вельми доречними. Виставка називається „Дебют”? тож було б непогано? якби ви надали щось нове.
– Нове? – перепитала.
– Таке? що досі не виставлялось. Певно маєте такі її роботи?
– Так? – вона кивнула головою. – Дякую за запрошення. Я надам роботи.
І вона не лише надала Софійчині роботи? а й поїхала на виставку сама. Її впізнавали? їй висловлювали співчуття? в її присутності притишували голоси. Її запевняли? що Софійка назавжди лишиться „з нами”. У своїх працях. Ніби вона сама цього не знала. От тільки, що вона повезе на виставку наступного разу? коли знову проситимуть нові роботи?
Походжала залами строга? холодна? споглядала богемний розрух байдужими очима людини? котра пройшла крізь все. Простенькі дитячі картинки інших учасників не вражали. Квіточки? сонечко? Ніхто й близько не наближається до генія її Софійки. От хіба що?
Біля цих експонатів топталось декілька поважних бороданів? якщо вже не митці? то мистецтвознавці напевно.
– Зверніть увагу на манеру? – просторікував низенький розкошланий бородань? – Це повна відсутність будь-якої школи. Навіть? перепрошую? початкової! І водночас він? цей почерк? сам є школою! Це своє? цілком закінчене, сприйняття світу. От подивіться? прошу? сюди. Що ми бачимо? На перший погляд це звичайнісінький коник-стрибунець? не зантропозований персонаж мультика? а справжнісінький коник? готова ілюстрація для підручника біології! І водночас? ну який же це коник? Подивіться! – Бородані зосереджено понахиляли голови вперед. – Та це ж показовий хлоп’як-розбіяка? он у нього, здається? навіть зуба переднього немає! Бачте? – Бородані закивали. – Таке враження? що зараз він задерикувато до нас підморгне! А тепер скажіть: ви бачили де-небудь таке?
Вона уважніше придивилась до робіт невідомого вундеркінда. Так, це безперечний талант. Хоча надто все якось наївно, спримітизовано. А оці навкісні штрихи, що проглядаються ледь не в кожному малюнку… Ніби дивишся на зображення крізь легенький, сліпий, літній дощик. Таке було й у Софійчиних ранніх роботах. Прочитала табличку під малюнками. Всього п’ять років? Якщо так піде далі…
Вона вийшла з „Українського дому” та довго походжала Володимирською гіркою сувора, зосереджена, заглиблена в себе. Присіла на лаву, дивилася непорушним поглядом на далеке лівобережжя й нічого не бачила. Потім упевненим кроком повернулась на виставку й без надмірних труднощів дістала в оргкомітеті адресу п’ятирічної художниці…


































Частина друга

Ірина


Вацлавська площа, ляпас і закордонна горілка.

Ірина прокинулася пізно. Довго ніжилась в ліжку, розтягуючи білохмарний млосний стан пробудження, згадуючи напівзотлілі нічні видива, – квапитись було нікуди. Та врешті підвелась, накинула теплий, лагідний, як пух, халатик і підійшла до вікна. За два кроки від підвіконня заплющила очі й відкрила їх, коли простягнута вперед рука торкнулась шибки. Ні! Це не сон – це правда!
Особливою вишуканістю пейзаж за вікном не вражав. Дво-триповерхові

читати