Завантажити

Суцільні прикрощі та бажання курити.

Іванка поверталася з побачення. Хоча? яке то було побачення! Посиділи в машині? потеревенили? старанно обминаючи пригоду на коліях. Потім Олег заходився раптом читати лекцію про шкідливість паління. Чомусь забаглося йому, щоб вона не курила. Бубонів про кров? про легені? про нікотин? про вплив куріння на майбутній плід?
– Який іще плід?
– Ну? ти ж збираєшся стати коли-небудь матір’ю. Розумієш? нікотин?
– Та знаю? знаю: вбиває коня? експериментально доведено! Але чомусь ніхто не говорить про стан того коня перед експериментом. Може то була ветха вироблена шкапа? от вона й скопитнулась від першої ж затяжки!
Олег жартів не розумів. Зараз? ідучи додому? Іванка раптом виразно усвідомила що жодного разу не бачила? як він сміється? не чула? як жартує. Завжди серйозний? раціональний. Впевнений у собі? тобто самовпевнений. „Наполеончик!” – знайшла влучне визначення. Та й він не завжди буває впевненим. Там? на коліях? Олег впевненим не виглядав. Був розгубленим? стривоженим. Не міг знайти правильного тону? вірної лінії поведінки. Упевненим там виглядав Ромка. І відчайдушним. То чому ж вона досі з Олегом? Хіба дійсно через гаманець? То хто вона тоді така? Ясно хто. Він же сам казав: „Коли будеш потрібна?” Він викликає її тільки тоді? коли вона потрібна. Як дівчинку за викликом?
Вдома нікого не було. Татусь певно знову на якійсь робочій нараді? або на іншій „нараді” – в посадці? з Ларискою. А мама? Мусила б уже прийти. Ні? на кухні нікого й одягу її нема на вішалці в передпокої. А це що? Відчинені двері шафи? висунені шухляди. Злодій? Вбігла до своєї кімнати? На столику? на найпомітнішому місці? списаний листок паперу? почерк матері?
„Іванко? донечко! Дуже жалко? що ми не побачились? та літак не чекає. Прочитай і зрозумій мене вірно. Я від’їжджаю за кордон? терміново. Мені запропонували дуже хорошу й високооплачувану роботу за спеціальністю. Донечко! Ти вже доросла, все розумієш. Ти бачила? що в мене з твоїм батьком не лишилось нічого спільного. Ми різні люди й разом жити не можемо. Я зустріла іншого чоловіка. Можливо, скоро матимеш нову родину. Я облаштуюсь та заберу тебе до себе. Житимеш в Європі? вчитимешся в найпрестижніших закладах? побачиш світ! Будь ласка? дочекайся мене та пам’ятай? що я тебе люблю. Адреси не залишаю? бо ще не знаю її сама. Цілую. Твоя мама.”
Сиділа сторопіла? вп’явшись скляним поглядом у стіну. Раптом? ніби щось згадавши? кинулась до батьків у спальню. Так і є – на ліжку складений удвоє папірець. Розгорнула й прочитала без жодних докорів сумління:
„Валентине. Я тебе залишаю. Ти сам розумієш? що так буде краще для нас обох. Не ображайся й прости? так само? як я не ображаюсь та прощаю тобі все. За Іванку не турбуйся – я про неї подбаю. На майно не претендую. Ірина.”
Іванка кинула папірець на ліжко? пішла в свою кімнату? дістала зі сховки сигарету? закурила. Її пройняло жалюче відчуття незатишності й безпритульності. Викинули! Як непотріб? як баласт? як викидають цуценя? відвізши його подалі та витрусивши з мішка на узбіччя. Щоб не гидило й не просило їсти. Татусь викинув уже давно? промінявши родину на любаску? а тепер ось і мама. Батько в один бік, а та в інший. Повіялась за якимись штаньми? втекла похапцем? щоб уникнути важких і неприємних з’ясувань. В Європу Іванка не повірила. То все слова? блуд? словоблуддя! Казочка? аби гіркоту підсолодити. Яка Європа? Хтось понавішував її матусі локшини на вуха? та й купилась. А може просто написала? аби задурити донечці голову.
Огидне і паскудне життя. Таким огидним воно буває лише для беззахисного собачати на узбіччі? та для неї. Допалила одну цигарку й дістала іншу? останню. „Я нікому не потрібна. Ні батькові? ні матері? ні Олегу. Навколо лише словоблуддя! Лише брехня й нічого справжнього! Мерзенне існування. Хіба що?”
Залишила квартиру та вийшла надвір. Недопалка стрелила в урну біля дверей під’їзду?

Дзеленькнув дзвоник і Ромка пішов відчиняти. На порозі стояла Іванка. Аж подих перехопило від несподіванки.
– Привіт!
– Привіт? – ледве видихнув.
– Дай закурити!


Мова тіней і відтінків та прогулянка Володимирською гіркою.

Дівчинка малювала. Малювала „простим” олівцем. В неї скінчились фарби? а ще раніше фломастери й мама? щоб зарадити якось біді? котра невідворотно насувалась на оновлені нещодавно шпалери? вимиті двері й кахлі? терміново купила їй цілий пенал „простих” олівців і пачку сіренького дешевого паперу. В мами не було грошей. „Твоє малювання обходиться мені надто дорого! – вичитувала вона дівчинці. – Я кручусь? як можу? заробляю додатково? а в яку прірву все летить, і сама не знаю! А тобі – то пензлі? то фарби? то біс його знає що! А всі хороші дядечки тільки обіцяють допомогти талановитій дитині? та жоден ще й пальцем не поворухнув!”
Малювання простим олівцем мало свої переваги. Позбавлений офарблення чорно-білий

читати