Завантажити

був уже на тому боці колії.
– А тепер давай назад! – скомандував головний вітрогон.
– Оця тяга вздовж вагона? – озвався Ромка? – слід мати її на гадці? бо як підчепить за комір? то цурпелитиме аж до Таганчі!
Тим часом Букет повернувся двома стрибками назад.
– Ну що? – підсумував Северин? – метод зрозумілий? Далі можна вправлятися самостійно...
– А це що таке? – вигулькнув раптом, наче вродився, сивуватий тонковусий дядько в зашмульганому комбінезоні й не менш зашмульганому кашкеті залізничника.
Ромка? що саме був під вагоном? завмер.
– Спокійно? дядьку! – підвів руку Букет. – Ми студенти інституту залізничного транспорту. В нас тут практика. Вас що не попередили?
– Які студенти? Ану забирайтеся звідсіль? поки я міліцію не нагукав!
– Та що ж це таке! – вибухнув Букет. – Ви зриваєте нам дипломне дослідження! – Він тицьнув під носа залізничникові секундомір. – Сам начальник станції дозволив! Вас повинні були попередити. Ні? я цього так не залишу. Ваша посада? прізвище?
– Та ні? та нащо? я нічого? – відступив залізничник. – Раз уже сам начальник станції? Я думав – якісь шалапутники?
Збоку, прикрашений розкішним бузковим синцем під оком, стояв Корозія, лускав насіння та частував вилузаними зернятами Блондина. Мишка сиділа в хлопчака на долоні й ритмічно ворушила вусиками: здавалося, то не живе мишеня? а якийсь іграшковий механізм на батарейці.
– Бачте? – він гордовито продемонстрував Блондина залізничникові? – в нас навіть лабораторна миша є!
Залізничник зачудовано стенув плечима й хутенько ретирувався.

– Мабуть, я тебе, кролику, засмучу? але до нас наскочили родичі на півтора тижні. То поки ми зустрічатись не зможемо.
– Чому? Я перемовлюсь з Галкою?
Олег гидливо скривився.
– Ці чужі барлоги? антисанітарія? Це не для мене. Ти ж знаєш? як мені в кайф, коли все чистенько?
– Яка антисанітарія? В Галки все блищить! Або можна й у нас? вдень? як нікого немає.
– Ні? кролику. Зрозумій? це не моє. Жахатися кожного шелесту? впрівати від страху? Наче той мужик з анекдоту. Та й ніколи мені зараз – робота. Доводиться багато мотатись – є вигідна партія ячменю… Словом, ти поки відпочинь. Коли будеш потрібна?
– Он як! То це зараз я тобі не потрібна?
– Ну? я не те хотів сказати?
– Та ні? ти сказав саме те? що думав! Бо коли людину кохаєш? то можна знайти й час і місце для побачення? а коли людина тобі не потрібна?
– Може нам іще? як твій татусь, – похапцем? у машині? Грязь? мухи? тіснота!
Краще б він цього не казав.
– Не чіпай? будь ласка? мого батька! Грязь. Ти просто зсунувся на грязі! Вона тобі скрізь ввижається! Боїшся доторкнутись до мене, поки не вимиєш у ванні? ніби я шалава? що перепустила щойно із десяток клієнтів!
– Кролику! Ти просто не розбираєш! Моє прагнення чистоти? Я просто хочу?
– Та заткнися? врешті решт! Він хоче! Тільки себе й чуєш. І не називай мене більше цим придуркуватим назвиськом! Теж мені? кролівник-любитель знайшовся!
Іванка вийшла з авто і хряснула дверцятами.
Напиндючений індик? що слухає й любить тільки себе! – кипіла дівчина? повертаючись раніше? аніж планувала, додому. – І що я в ньому найшла? Все знає й усе вміє! Оце слід робити так? а це так! Тьфу! А коли я не хочу робити так? Гроші? Обридли мені його гроші – несправжні вони якісь. Він і сам несправжній! Ромка таким не був. Ромка був простим? лагідним; з Ромкою було весело й прикольно. А цей?.. Ну так? він кохається краще за Ромку? але ж? Ромка просто недосвідчений? а хіба це вада? Цікаво: де? коли і з ким збагатився своїм неоціненним досвідом Олег? Ромка чистий? чистий навіть без отого дурнуватого відмивання у ванні! – Іванка зітхнула. – Прийшов би Ромка?
Але назавтра вона знову побачила Олега. Олег привіз квіти? Олег вибачався? Олег присягався? спокушав?
Врешті-решт, вони пішли до ювелірного відділу й Олег подарував їй золотого ланцюжка. Такого? як вона мріяла. Вони помирились.


Колеса, рейки та шалені відчуття.

Простуючи до умовленого місця? Ромка зустрів Корозію (синець у того вже стух, натомість на щоці маковіла свіжа подряпина) й далі вони пішли разом.
– Спецодяг взяв? – діловито поцікавився рудий забіяка.
– Взяв.
– Боїшся?
– Ні? – збрехав Ромка.
– Триндиш. Перший раз усі бояться. Я б теж боявся.
– А чому не спробуєш?
– Северин не пускає. Каже, я неповнолітка. Досадно…
– Чого ж тиняєшся з нами?
– А цікаво! – Корозія цвіркнув крізь зуби. – Та й дах, як не як. Ти Вовку Шило знаєш?
– Ні.
– Він і раніш мене діставав. Козел – козлом, я з ним іще колись поквитаюсь. Якось він і ще четверо відморозків захомутали мене біля ставка й ну

читати