Завантажити

київського начальства? ні доньку? що зиркає останнім часом вовченям. Ірині кортілось побути самій. Головбух? Марія Мілентіївна? влаштувала для підлеглих скромненькі „вечорниці” з нагоди своїх іменин? із пляшчиною „Української з перцем”? „фірмовими” голубчиками у виноградному листі на закуску і кавою з тортиком на десерт. Посиділи? погомоніли про своє? про жіноче? ніхто нікуди не квапився; принаймні вона? Ірина? точно нікуди не поспішала. Мілентіївна скаржилась на дітей, яких усе важче стає втримувати від зваб та небезпек дорослого життя. Валечка висловлювала сумніви в добропорядності вічного свого жениха? котрий не квапиться розлучатися з таким своїм статусом заради статусу жонатого. Звичні бабські ляси? довгенько засиділись. І от ішла додому? поволі? втомлено? а надокучливі? як деренчлива муха? думки все ворохобились в її голові? де ледь шуміло від випитого спиртного.
Помилка. Та? яка коштувала їй якщо не життя? то долі й щастя напевно. Помилка? якої припустилася багато вже (ох-хо-хо!) років тому? вийшовши заміж за Валентина? – ось що не давало їй спокою. Схилилась перед умовляннями матері й здоровим? як тоді видавалося? глуздом. Мама й майбутня свекруха були подругами та здавна поклали поєднати дітей у шлюбі. Їй і досі вчувалося улізливе мамине бубоніння: „Надійний? при дипломі? при батьках неабияких. Вони одинчикові-синочку загибнути не дадуть? не бійся – землю копать не піде! І ти при нім? як у Бога, житимеш. Послухай? доню матір. Мати лихого не скаже.”
Послухала. Валентин м’який? люблячий. Тоді гадалося: все життя линутиме тихо та лагідно? чого тобі ще! А вийшло – марудно й нецікаво! Нудотний чоловік? нудотна робота? пісне життя? Хіба такого вона прагнула? Вона? красуня? яка й досі? у тридцять шість? не втратила привабливості! Відмінниця? розумниця? в музичній школі вчилась? на обласних конкурсах перемагала! На неї чекав світ! А що отримала? Тоскну бухгалтерію замість концертів? гастролів та аплодисментів! Безхребетного слимачка-чоловіченька? не здатного обстояти власні інтереси! (А був же шанс відхопити посаду в Києві!) Ну виростила діваху? та вже? вважай? доросла? а що далі? Верескливі онуки в мокрих пелюшках? чи то пак? памперсах? І все?
А могло ж скластися інакше. Гриша! Якби вона не слухала матері! Нічого? що старший був від неї років на дванадцять. Зате який красень! А такі чоловіки не старіють! Та він і зараз певно виглядає молодшим за Валентина! Високий? ставний? – зразок чоловічої краси й мужності. В неї аж мурашки тілом бігали? коли ловила на собі його насмішкуватий? дещо зверхній погляд. Та хіба лише в неї? Всі дівчата за ним тремтіли!
Близьких стосунків у неї з Гришею не було. Так? одна з шанувальниць. Гуляли разом? казились; хоч мати аж нетямилась? угледівши якось їх разом: „Щоб я й близько тебе біля того блудяги нежонатого не бачила! За ним он міліція плаче? мандрьохою!” Що вона розуміла! Ні, повік не зітреться з пам’яті той вечір. „То ти? я чув? заміж виходиш? А як же я?” – разив її гіпнотичним поглядом? що Ірину аж дрож проймав. „Хіба не знаєш як?” – відказували за неї її віддані очі?
Він здолав її прямо в сухому, витолоченому дітворою, спориші на пустирищі. Владно? брутально. Якийсь реп’ях боляче в’їдався в сідницю? але вона терпіла. Гриша належав їй! Нехай усього лиш раз і завтра вона піде до Валентина! Але сьогодні? Він тиснув її в обіймах? та був недосяжним. Вибір зроблено?
„Сімейна маруда не для мене! – говорив Гриша таким? як вона, жовтодзьобикам? котрі слухали його пороззявлявши роти. – І гниловодь ваша для такої жаби? як я? замілка! Ще про мене почуєте!”
Гриша – ото була її пара; і за вдачею вибуховою? пристрасною? й за видом акторським. А що невловимий сам? як вітер? то вже б вона його впокорила? приборкала. Але? сталося? як сталося. І чекає її сьогодні вдома не давній зромантизований герой юності, а безхребетний збабілий Валентин. Хоч прочухана дасть йому зараз для розради. А привід знайдеться!
Як не ступала повільно? нехотя? розтягуючи шлях? але він таки скінчився. Підійшла до будинку? коли починало вже сутеніти.

– Сутеніє? – промовив Северин? підводячись з землі? обтрушуючи одяг і витираючи об штани руки. – Саме наш час! Хто далі?
– Я? – озвався Букет.
Вони стояли на далекій забур’яненій колії? де іржавіли під небом три-чотири зчеплених між собою вагонів.
Букет зробив кілька розминочних рухів руками? підступив до вагона та ліг вздовж рейки? виконуючи ніби вправу „упор лежачи”. Ромка простягнув Северинові секундомір.
– Готовий? – спитав Северин? – Ап!
Букет відірвався від землі й зугарно спрямував тіло через рейку під вагон. Приземлившись? простягнувся уздовж рейки вже всередині колії, прагнучи щонайдужче притиснутись до шпал? які ледь виднілися з-під трави.
– Одна й дві десятих? – сказав Северин? дивлячись на секундомір. – Потім вирахуємо швидкість поїзда.
Звільна? не підводячи голови? Букет посунувся до другої рейки.
– Готов? Ап! – і хлопець

читати